Збірка у стилі ASUS ProArt: GeForce RTX 4080 SUPER + Intel Core i9-14900K

Якось так склалося, що в одному і тому ж місці, у нашому тестлаб, зібрались до купи майже всі компоненти серії ASUS ProArt. Подивились ми на них, покрутили і вирішили зібрати потужну систему, щоб перевірити як все це виглядає і працює разом, а заодно закрити питання з піковою продуктивністю RTX 4080 SUPER на Ultra налаштуваннях графіки.

Що ж являє собою концепція ASUS ProArt? Відповісти на це питання не так вже й важко. З одного боку це скупчення усіх сучасних технологій, з іншого – це естетика, практичність та дизайн. Обидва аспекти матеріалізуються за допомогою девайсів, основним призначенням яких є поліпшення комфортності життя творців контенту.

Сфери застосування дуже широкі – кіновиробництво на пару з монтажем, анімація і розробка ігор, графічний дизайн, архітектура і це далеко не увесь перелік. Усі зазначені сфери часто потребують нетривіальних обчислювальних потужностей, надійності, швидкості передачі інформації і, враховуючи тонку натуру творців контенту – якісне та стильне виконання для кращого натхнення. Асортимент ProArt продуктів доволі широкий – від звичайної мишки до моніторів, ноутбуків та робочих станцій. З таким арсеналом можна повністю забезпечити робоче місце будь якого рівня продуктивності та функціональності.

Ми ж за допомогою мистецьких комплектуючих вирішили зібрати максимальну, або близьку до такої збірку під актуальний 1700-й сокет. Серцем системи виступив 24-ядерний 32-потоковий Core i9-14900K.

Працює цей топчик на частоті до 4,4 ГГц для ефективних ядрах і до 6 ГГц для продуктивних, має 32 та 36 МБ кешу другого та третього рівня відповідно, а TDP його обмежено вагомими 253-ма ватами. Для виводу відеосигналу передбачено вбудовану графіку Intel UHD 770, але у даному випадку вона нам не знадобиться.

По зовнішньому вигляду материнської плати ASUS ProArt Z790-CREATOR WIFI відразу зрозуміло, що до чого і в якому напрямку рухався політ фантазії дизайнерів – темна кольорова гама поєднана з витонченими золотистими штрихами. Виглядає такий тандем кольорів дуже сучасно. Проте якщо зазирнути «під капот», волосся дибки стає.

Топовий чипсет Intel Z790, 17-фазна 70-ти амперна система живлення, дбайливо прикрита великими алюмінієвими радіаторами, три слоти PCI-E x16, два з яких відповідають стандарту 5-ї версії і один четвертої, чотири комфортних місця з охолодженням для M.2 PCI-E 4.0 x4 накопичувачів, LED-індикатори діагностики запуску і просто безліч зовнішніх швидкісних портів і роз’ємів.

Серед найцікавіших можна відмітити два порти LAN, один з яких на 2,5-гігабіти, а другий на 10, Wi-Fi 6E, та порти USB Type-C із підтримкою зарядки від 15 до 60 Вт. Попрацювали розробники і над програмною складовою, котру представляє застосунок ProArt Creator Hub, у якому в тому ж темно-золотому стилі відображено увесь необхідний моніторинг системи і широкі можливості її налаштування.

Охолодженням максимально потужного на сьогоднішній день процесора піклувалась продуктивна 420-міліметрова РСО - ASUS ProArt LC 420. Належність до однойменної серії тут реалізовано доволі мінімалістично – за допомогою золотистого надпису ProArt на чорному водоблоці. Останньому також приділили окрему дизайнерську увагу і оснастили стильною, 5-сегментною LED-підсвіткою, яка надає інформацію про стан системи у реальному часі.

З технічної сторони рішенню теж є чим нас здивувати – прокачку рідини здійснює покращена помпа з 3-фазним електродвигуном і робочими обертами у діапазоні від 800 до 3000. Із досвіду, можемо сказати, що працює вона дійсно дуже тихо.

Ще одним сюрпризом був той факт, що водянку оснащено трьома 140 мм пропелерами Noctua NF-A14 Industrial PPC-2000 PWM. Обертаються вони за допомогою масляного підшипнику на магнітній подушці другого покоління - SSO2 Bearing - із частотою від 800 до 2000 об/хв і підтримкою ШІМ-регулювання. З повноцінним оглядом цієї РСО можна ознайомитись за посиланням.

Оперативну пам’ять ми використали точно таку ж як і в попередній збірці, де витиснули максимум із RTX 4080 SUPER на мінімальних налаштуваннях графіки - небінарну Kingston FURY Renegade DDR5 RGB на 48 ГБ. Працює цей комплект із двох модулів по 24 ГБ на частоті 7200 мегатранзакцій за секунду з таймінгами 38-44-44 при напрузі 1,45 В.

І знову стримана золотисто-чорна фантазія дизайнерів зустріла нас при погляді на відеокарту ASUS ProArt GeForce RTX 4080 SUPER OC, можливості якої ми і вирішили перевірити у поточному матеріалі.

Тільки тепер дорогоцінних акцентів у вигляді написів та тематичних вставок на кожусі та вентиляторах набагато більше. Підсвітки взагалі немає, але на нашу думку, пристрій виглядає так круто, що остання, мабуть, тут була б зайвою.

Здивувало, що габарити досить скромні, як для прискорювача такого рівня – 300 мм у довжину і 2,5 слоти у висоту. Та незважаючи на це, окремо слід відмітити незвично велику вагу карти, для компенсації якої у комплекті передбачено кронштейн-викрутку у відповідних до загального дизайну кольорах.

Обдувом займаються одразу три вентилятори Axial-tech на подвійному кульковому підшипнику з функцією FAN stop та можливістю обертатись у різні боки для оптимізації повітряних потоків.

Щоб збірка не тормозила та швидко зчитувала і записувала дані, в якості накопичувача ми обрали максимально спритний SSD, який у нас тільки був - Kingston Fury RENEGADE на 2 ТБ. До системі він під’єднується за допомогою інтерфейсу M.2 PCI-E 4.0 x4, а для кращого охолодження в комплекті передбачено алюмінієвий радіатор.

Живлення системи було доручено 850-ватному ASUS ROG THOR PLATINUM II. У ньому використовуються тільки якісні компоненти у поєднанні з японськими конденсаторами, що у підсумку виводить ККД пристрою до відповідності сертифікату ефективності 80 Plus Platinum.

Працює джерело в діапазоні напруги 100-240 В, має одну потужну лінію +12 В на всі 850 Вт та відповідає новітнім стандартам ATX 3.0 та PCI-E 5.0. Про охолодження пристрою піклується 135 мм вентилятор Wing-blade із подвійним кульковим підшипником та функцією Fan Stop при низькому навантажені.

З дизайнерських фішок у наявності невеличкий OLED-дисплей, на якому відображається вихідна потужність у реальному часі. До речі, нам вже випала можливість протестувати аналогічну модель на 1000 Вт.

І ось ми підібрались до останнього компоненту – корпусу ASUS ProArt PA602, який і став надійним сховищем для арт-об‘єктів, не порушуючи загальну золотисто-чорну гаму. Його передня панель відкритого типу має грилеподібну решітчасту конструкцію для гарного притоку повітря в середину шасі.

За нею розташовано два товстих, великих, а головне комплектних вентилятори із розмірами 200 на 38 мм. В середині місця дуже багато, максимальний форм-фактор материнських плат, що підтримуються – E-ATX. Відеокарту можна встановити як в горизонтальному положенні, так і вертикальному.

Цікаве виконання має кожух для блока живлення і накопичувачів – ближче до фронтальної панелі він звужується у верхній частині для того щоб повітряний потік від вентиляторів не розсіювався, а спрямовувався на відеокарту і процесорний кулер. З цією ж метою трішки вище розташовується ще пара «трампліноподібних» дефлекторів, від яких повітря відштовхується у зазначеному напрямку.

Ще з цікавинок відмітимо інфрачервоний датчик пилу на передній решітці, зручний концентратор для підключення ШІМ-вентиляторів та перемикач швидкості обертів на верхній панелі.

Збирати систему з ProArt компонентів було одним задоволенням. Єдине що вносило свої корективи у процес – це дуже велика вага шасі у майже 16 кг. Крутити як хочеш, його не вдасться… якщо ви не маєте доброї фізичної підготовки.

Прогрів

Коли все вже було готово, перше, що ми зробили – запустили декілька стрес-тестів для прогріву компонентів.

Без навантаження аномалій помічено не було. Процесор більшість часу бовтався на позначці у 37°C, а графічний прискорювач показав 40°C на GPU і 46°C на VRAM.

Зі знятими лімітами CPU дуже швидко досягав критичної температури у 100°C при більш ніж 300-ватному енергоспоживанні. І навіть 420-мм РСО не змогла стримати такий гарячий норов із близькими до максимальних обертами, які вже помітно виділялись по шуму на фоні інших компонентів. Відеокарта прогрілась до 77°C градусів на GPU і до 74°C на відеопам’яті і, незважаючи на досить високу швидкість роботи кулерів у 2300 об/хв, на вухо відчувалась досить тихою.

Якщо ліміт по енергоспоживанню CPU увімкнути, нагадаємо, він становить 253 Вт, то водянка не без натуги, але все ж справляється із нагрівом Core i9-14900K. Цей показник не перевищує 86°C при помірному рівні шуму.

В іграх ситуація ще краща для процесора - на добрий десяток градусів, проте відеокарта може прогріватись на декілька градусів більше ніж у стрес-тестах.

Синтетика

Після температурних замірів було проведено традиційний забіг через набір синтетичних тестів, які Ви зараз бачите на екрані. Усі бенчмарки збірка пройшла з максимальною стабільністю і тепер Ви можете використовувати та порівнювати отримані результати на Ваш розсуд.

Ігри

Для різноманіття контенту, цього разу ми вирішили задовольнити запит тих користувачів, яким цікаво дізнатись, чи можна у сучасних іграх у роздільній здатності Full HD викрутити усі повзунки на максимум і не паритись.

Як раз у період тестування поточної системи вийшла тимчасова, пробна версія гри Assassin’s Creed: Mirage. Повз таку подію ми пройти не змогли і вирішили запустили демку. Рушій проекту використано той самий, що і у попередній версії гри – тому особливих труднощів у поточної збірки він викликати не зміг. Середня частота на один FPS не дотягнулась до 200 кадрів, чого цілком достатньо для сучасних високогерцових моніторів. Негараздів із плавністю нашим пильним оком зафіксовано не було.

Про високі вимоги Alan Wake 2 вже можна починати складати легенди. Навіть не на найважчому «High» пресеті з трасуванням променів збірка не змогла вивезти середні 60 FPS. Моніторинг нарахував 57 з просадками у район 50. Проте по відчуттям і плавності відеоряду якихось явних недоліків не спостерігалось.

Що ж, тоді вмикаємо фрейм-генератор і насолоджуємось вже 98-ма кадрами на середньому лічильнику з плавним та комфортним ігроладом і навіть з трішки покращеними налаштуваннями графіки. Оптимізація даної функції у цьому тайтлі на високому рівні, тож помітити артефакти або інші негаразди можна лише з лупою і то якщо повезе.

Досліджувати футуристичну рослинність Avatar: Frontiers of Pandora на Ultra пресеті можна із задоволенням і середніми FPS на рівні 120 плюс кадрів за секунду. До плавності теж ніяких зауважень не маємо.

Але є у цій грі ще одні, приховані від очей налаштування, які можна активувати тільки через консоль. Вони дозволяють вичавити із рушія все що тільки можливо. І з ними. треба сказати, RTX 4080 SUPER ледь впоралась, забезпечивши середню частоту оновлення рівно у 60 кадрів за секунду. Почекайте, FPS впав у двічі, а чи є якийсь позитив від цього? Відповідаємо – нажаль «ніт», або наш вже добре натренований зір цього разу виявився не таким вже й орлиним.

Другим і останнім ігровим проектом, у якому піддослідна система «не змогла», виявився Cyberpunk 2077 із DLAA та найважчим RT. Під час проїзду містом моніторинг нарахував 52 FPS із занурюваннями до 45-ти. Начебто грається за таких умов і не погано, але для динамічних сцен швидкості оновлення дисплею недостатньо.  

Підняти продуктивність можна, наприклад, за допомогою DLSS у «якісному режимі» з застосуванням реконструкції променів. Останнє покращує якість ефектів трасування шляху, проте загальна чіткість зображення стає при цьому трішки гіршою. Також у динаміці будуть помітні артефакти. Проте, як результат, отримуємо 90 FPS на середньому лічильнику.

Або можна залишити DLAA згладжування за допомогою штучного інтелекту, яке витягує чимало дрібних деталей, та додати до процесу рендерингу генерацію кадрів. Середній FPS при такому пресеті стане ще трохи вищим на декілька кадрів ніж у попередньому сценарії, а плавність ігроладу буде комфортнішою.

У Diablo IV нещодавно завезли підтримку трасування променів для тіней та відображень. Без вагань та сумнівів відповідний пункт меню був активований і … єдине що ми відчули при реальному геймплеї – це дійсно більше навантаження на відеокарту і помітно меншу частоту кадрів. Остання у нашому випадку склала 115 середніх FPS на Ultra пресеті. В іншому помітити різницю з променями і без майже неможливо. Також на місці лишились проблеми оптимізації у вигляді рандомних посмикувань та підтупів.

Пробіжку по дахам Dying Light 2 ми проводили теж під якісними RT-променями і на максималках. Природа виглядала гарно, пташки щебетали гучно, зомбі знизу зубами клацали. Усім цим колоритом вдалось насолодитись на піддослідній системі з частотою оновлення монітору понад 90 разів за секунду. Якихось суттєвих проблем відеоряду помітити не вдалося.

Приблизно таку ж саму продуктивність, близьку до 90 FPS, ми отримали і у Fortnite із нанітами та апаратним трасуванням. Останнє дозволяє позбутись артефактів ефектів освітлення у закритих приміщеннях , хоча сумніваємось, що це якось допоможе знешкоджувати суперників ефективніше.

Forza Horizon 5 за замовчуванням на екстремальному графічному пресеті виставляє згладжування MSAA 2X. Через те що ми у даному матеріалі не шукаємо легких шляхів, цей параметр було підвищено до максимального рівня – 8X. Продуктивність просіла суттєво, а профіт від такого мультисемплінгу можна помітити лише у статичних сценах, яких у цій грі, як розумієте, не так вже й багато. Та навіть так моніторинг нарахував середні 150 FPS під час тестового заїзду і до комфортності ігроладу у нас питань не виникло.

У Helldivers 2 продуктивність часто залежить від кількості рослинності тої чи іншої планети. Ми під час запису тестового геймплею вибрали один із найважчих варіантів. Виховувати гарним манерам жуків було досить весело з середньою частотою у 144 FPS без критичних проблем відеоряду.

The Last of Us Part I чудово виглядає на найважчих налаштуваннях зі стандартним згладжуванням. Але на вибір користувача є ще DLAA та FSR3 Nanite AA. Обидві технології не суттєво просаджують FPS, проте помітно збільшують чіткість картинки. Перша правда милить зображення в динаміці, тому фінальний ігровий процес було записано з використанням другої. Середній лічильник вдалося отримати на рівні 137 FPS з абсолютно комфортною плавністю зміни кадрів.

Starfield на Ultra-х і з DLAA згладжуванням оновлювалась більше 100 разів за секунду. Проте гарною плавністю вона і досі порадувати не може. Посмикування у вже звичних місцях як траплялись так і трапляються. На щастя критичними їх назвати не можна і досліджувати великий всесвіт на піддослідній збірці було в цілому приємно.

Підсумки

Як бачите у більшості випадків на RTX 4080 SUPER таки можна викрутити налаштування по принципу «усе на максимум» і отримати близьку до 100 середніх FPS частоту оновлення, а то навіть і вищу.

Але у двох із одинадцяти ігрових проектів навіть у Full HD запалу піддослідної не вистачило, і довелося підключати генератор кадрів, який і швидкодію підняв до комфортного рівня, і слідів за собою лишав мінімум.

Що ж до мистецької збірки, то вона нам сподобалась, переважно через те, що, незважаючи на майже повну відсутність підсвітки, виглядає дуже сучасно.

Материнська плата виступила стильною основою і задала загальний тренд золотисто-чорного кольору для всіх інших компонентів. При цьому ми важко уявляємо сценарії у яких її потужності і функціональності буде недостатньо.

Легкими мазками підкреслила картину ефективна РСО, яка у реальних умовах використання змогла стримати 250-ватний апетит Core i9-14900K.

Відеокарта додала системі багато основних кольорів і при цьому сильно не грілась та від повсякденних задач шумом не відволікала. Творити за таких умов буде однозначно приємніше.

Корпус та блок живлення завершили останні штрихи, додавши системі завершеної цілісності, яка порадує око багатьох потенційних користувачів. Чимало простору, продумані елементи конструкції, висока функціональність, якість і потужність – все це явні ознаки фрази «маст хев».

Доречним до такої збірки буде і монітор із цієї ж серії, наприклад, ASUS ProArt Display PA24ACRV, який при діагоналі 23,8 дюйма має роздільну здатність Quad HD. Його якісна IPS матриця забезпечить 95% охват DCI-P3 простору та 100% sRGB, при цьому точність кольорів із фабричним калібруванням не перевищуватиме двох одиниць Delta E. Мінімалістичний стиль пристрою гарно впишеться у концепцію розглянутої системи.

Автор: Олексій Єрін