Геймплей на Intel Arc B390 у ноутбуці ASUS ExpertBook Ultra: перше знайомство з інтегрованою графікою Xe3-LPG

Наприкінці січня цього року компанія Intel представила нову мобільну платформу Panther Lake, процесори якої отримали інтегровану графіку на базі свіжої архітектури Xe3-LPG. Флагманським рішенням у цій лінійці стало потужне вбудоване ядро Intel Arc B390, яке й відповідає за графічні можливості нашого сьогоднішнього гостя — лептопа ASUS ExpertBook Ultra. Тож нам, і, сподіваємося, вам також, вкрай цікаво дізнатися, на що здатна ця новинка в найактуальніших іграх сьогодення.

Перш ніж переходити до самих тестів, варто нагадати, як взагалі з'явилося сімейство Panther Lake-H та що воно принесло у світ мобільних ПК. Це нове покоління процесорів Intel Core Ultra, яке стало справжнім кроком уперед завдяки переходу на технологічний процес Intel 18A для основного обчислювального тайла. Серед головних нововведень — абсолютно нові високопродуктивні ядра Cougar Cove та енергоефективні Darkmont, а також значно потужніший блок NPU для локальної обробки завдань штучного інтелекту. Архітектура створювалася з прицілом на максимальну продуктивність при жорстких лімітах енергоспоживання, що робить її цікавою базою для сучасних потужних лептопів.

Що стосується безпосередньо графічної архітектури Xe3-LPG, то це масштабне еволюційне продовження, створене спеціально для мобільного сегмента. Інженери Intel суттєво переробили апаратні блоки трасування променів, підвищивши їхню пропускну здатність, та значно покращили загальний показник продуктивності на ват. Окрема увага приділена оптимізації матричних рушіїв XMX, завдяки чому відеокарта набагато швидше та якісніше справляється з фірмовим розумним масштабуванням XeSS, що є критично важливим інструментом для мобільного геймінгу.

Тепер уважніше поглянемо на будову самої Intel Arc B390. Оскільки це інтегроване графічне ядро процесорів Panther Lake-H, воно позбавлене власного виділеного відеобуфера і для цих потреб повністю покладається на швидкісну загальносистемну оперативну пам'ять.

Попри свій вбудований статус, конфігурація блоків рендерингу тут цілком доросла. До складу ядра входять 12 повноцінних обчислювальних блоків, які сумарно налічують 1536 потокових шейдерних процесорів. Текстурних модулів передбачено 48 одиниць, а за фінальну обробку пікселів відповідають 24 блоки растеризації. Для роботи з трасуванням променів виділено 12 апаратних ядер RT Cores, тоді як обробка штучного інтелекту та фірмового інтелектуального масштабування XeSS покладена на 96 матричних рушіїв XMX. Кеш-пам'ять також отримала солідний апгрейд: кожен обчислювальний блок оснащений 64 КБ власного кешу L1, а загальний масив другого рівня становить значні 16 МБ. Така щільна компоновка обчислювальних блоків на папері обіцяє вивести продуктивність вбудованої графіки від Intel на новий рівень.

Intel Core Ultra X7 358H

А серцем лептопа виступає 16-ядерний процесор Intel Core Ultra X7 358H із сімейства Panther Lake-H. Він поєднує 4 продуктивні P-ядра з бустом до 4,8 ГГц, 8 енергоефективних E-ядер до 3,5 ГГц і 4 надзвичайно ощадливі LP E-ядра для фонового навантаження. Загальний кеш L3 становить 18 МБ, а енергопакет процесора гнучко балансує від базових 25 Вт до пікових 80 Вт під навантаженням. Окремо відзначимо блок NPU з продуктивністю 50 TOPS для апаратного прискорення завдань штучного інтелекту.

Тепер перейдемо безпосередньо до самого ноутбука ASUS ExpertBook Ultra (B9406CAA), який став домівкою для нового процесора з новітньою вбудованою графікою. Пристрій позиціонується як преміальне корпоративне рішення, що відчувається з перших секунд знайомства завдяки корпусу з авіаційного магнієво-алюмінієвого сплаву. Такий вибір матеріалів дозволив втримати вагу на рівні близько 1 кг за товщини трохи більше сантиметра.  

Окремої уваги заслуговує розкішна 14-дюймова сенсорна матриця Tandem OLED із високою роздільною здатністю 3K та зручним для роботи співвідношенням сторін 16:10. Екран підтримує динамічну частоту оновлення від 30 до 120 Гц і забезпечує пікову HDR-яскравість до 1400 кд/м². Що вкрай рідко зустрічається саме в сенсорних моделях — дисплей прикритий захисним склом Corning Gorilla Glass Victus із матовим покриттям, яке ефективно бореться з набридливими відблисками.

Під капотом системи розпаяно 32 ГБ швидкісної оперативної пам'яті LPDDR5X, передбачено місткий PCIe SSD-накопичувач і найсвіжіший модуль бездротового зв'язку Wi-Fi 7 із Bluetooth 6.0. Попри загальну компактність корпусу, інженери зберегли чудовий набір інтерфейсів.

На гранях вдалося розмістити два універсальні порти Thunderbolt 4 у конструктиві Type-C з підтримкою швидкого заряджання і виведення відео, два класичні USB 3.2 Gen 2 Type-A, повнорозмірний HDMI 2.1 та комбінований 3,5-мм аудіороз'єм.

Особливої гордості інженерів заслуговує система охолодження ASUS ExpertCool Pro, яка здатна приборкати до 50 Вт тепла в спеціальному режимі Turbo. Всередині компактного корпусу ховаються три теплові трубки та масив ультратонких алюмінієвих радіаторів із товщиною ребер усього 0,1 мм. За активний обдув відповідають два вентилятори з гідродинамічними підшипниками, кожен з яких налічує по 97 лопатей із міцного рідкокристалічного полімеру.

Завдяки хитромудрій системі перехресного повітряного потоку з позитивним тиском та трьом вихлопним отворам, лептоп не лише ефективно відводить тепло, але й залишається доволі тихим — навіть під високим навантаженням рівень шуму тримається в комфортних межах.

Та й взаємодія з пристроєм також виведена на преміальний рівень. Вологозахищена клавіатура з оптимальним ходом клавіш 1,5 мм отримала спеціальне зносостійке покриття Excimer UV, яке успішно запобігає появі відблисків та набридливих відбитків пальців. Під нею розташувався величезний скляний тачпад площею 110 квадратних сантиметрів.

Живиться ця максимально укомплектована та елегантна робоча машина від ємної батареї на 70 Вт·год.

Тож пропонуємо більше не зволікати й одразу перевірити, як уся ця краса покаже себе в реальних робочих та ігрових умовах.

Прогрів

Почнемо з прожарки нашого піддослідного. Цікаво подивитися на показники у режимі Turbo, де ноутбук буде працювати на повну. Але наскільки тихо?

Під час простою показники температури трималися на абсолютно нормальних значеннях — 36 градусів на CPU та 43 на вбудованій графіці.

Якщо направити все навантаження суто на відеокарту, то вона гріється приблизно до 79 градусів Цельсія, а її енергоспоживання становить приблизно 30 Вт. При цьому помітного шуму система охолодження не генерує.

Під час комплексного навантаження температурні показники графіки знижуються до 71°C, проте радіти цьому зарано. Паралельно падає і її енергоспоживання: система автоматично починає перерозподіляти ліміти потужності між компонентами. Такий алгоритм роботи неминуче вдарить по частоті кадрів у реальних іграх. Температура ж центрального процесора під час цього випробування стабілізувалася на позначці 84°C. А систему охолодження вже добре чутно, хоч і не сильно гучно.

Синтетика

Тепер пропонуємо ознайомитись із синтетичними бенчмарками, результати запуску яких ви зараз можете бачити на екрані. Ми так перевірили стабільність роботи ноутбука, а вам це дозволить порівняти цифри із власними системами чи також стане у нагоді для тих, хто тільки розглядає варіанти для покупки.

Ігрові тести

Переходячи до ігор, ми зіткнулися з певною дилемою. Перші ж випробування недвозначно натякнули, що ця вбудована графіка насамперед розрахована на комфортний геймінг у Full HD. Проте ми вирішили кинути їй серйозніший виклик і провести тестування у роздільній здатності Quad HD, котра ближче до рідних розмірів екрану лептопа, і отримати чіткішу картинку.

Щоб витиснути з системи її максимум, усі тести записувалися з активованим режимом Turbo. Вмикається він буквально у один клік через ASUS ExpertPanel. Ця опція розширює тепловий пакет пристрою до максимальних значень, дозволяючи системі охолодження працювати на повну потужність, а графічному ядру знано прискоритися. На практиці це дає доволі відчутний приріст частоти кадрів у важких сценах, плюс якщо зможемо грати у 1440p, то у Full HD можна уде піднятися на крок по налаштуваннях чи обрати менш агресивний режим масштабування.

І ще один важливий технічний нюанс щодо того відеоряду, який бачитимети ви. Під час захоплення геймплею через вихід HDMI на зовнішню карту запису періодично виникав ефект розсинхронізації та дрібних розривів кадру. При цьому на рідному екрані ноутбука картинка залишалася плавною.

На жаль, не всі сучасні проєкти отримали підтримку фірмового масштабування XeSS від Intel, тому в новому шпигунському бойовику про молодого Бонда доводиться покладатися на продуктивний пресет конкурентної технології FSR. Із такими ввідними на низьких налаштуваннях графіки в Quad HD вдається отримати цілком прийнятні показники в районі 50 кадрів за секунду. Звідси напрошується цілком логічний висновок: якщо перейти у народний формат Full HD, система гарантовано порадує стабільними та бажаними 60-ма FPS.

На жаль, знайти спільну мову з ARC Riders нам так і не вдалося. За будь-яких обраних параметрів графіки ігролад страждає від регулярних посмикувань та мікрофризів, які геть псують враження від динамічних сутичок. Не рятує ситуацію ані зміна локації, ані вмикання вертикальної синхронізації, ні перехід до Full HD. Найімовірніше, причина криється в недостатній оптимізації відеодрайверів.

А от у Battlefield 6, навіть попри низький пресет графіки та збалансований режим XeSS, у роздільній здатності Quad HD, ігровий процес відчувається напрочуд плавно та чутливо. Жодних технічних негараздів чи підгальмовувань під час динамічних мережевих баталій не спостерігається. Моніторинг впевнено фіксує близько 60-65 кадрів за секунду, проте якщо вимкнути лічильник та просто зануритися в гру, то за суб'єктивними відчуттями кадрова частота ніби сягає усіх 80 FPS.

Під час битви за топ-1 в Call of Duty: Warzone враження настільки ж позитивні, але параметри вдалося навіть підняти. На збалансованому графічному пресеті з якісним режимом XeSS лічильник демонструє вже цілком реальні 70 FPS у середньому. Щоправда, під час підвантаження важких ефектів або нових об’єктів трапляються поодинокі короткочасні просідання частоти кадрів, проте на загальний комфорт гри це абсолютно не впливає, а з часом практично зникає.

Викручувати повзунки на максимум у CS2 ми не стали, аби уникнути неприємних сюрпризів, та й більшість гравців навряд чи оцінила б подібний крок. Натомість на середньому графічному пресеті відгук та ігролад залишають виключно приємні враження. Навіть під час пробіжок крізь щільні димові завіси лічильник опускається щонайбільше до 85 кадрів за секунду, тож залишається солідний запас міцності для запеклих перестрілок із кількома вибухами чи «моліками» поруч.

Навіть попри непогану загальну оптимізацію Crimson Desert, домогтися більш-менш прийнятного ігроладу вдалося лише на мінімальних налаштуваннях графіки у тандемі із  XeSS Ultra Performance та двократним генератором кадрів. Утім, на жаль, навіть такий потужний програмний «допінг» не врятував від періодичних посмикувань і просідань FPS під час активного підвантаження нових об’єктів чи масштабних локацій.

Досліджувати Найт-Сіті цілком комфортно на середніх налаштуваннях графіки, якщо залучити збалансований режим масштабування XeSS. На жаль, це саме той випадок, коли на екрані лептопа ігролад відчувався чудово, а от на відеозаписі картинка періодично підгальмовує. Проте показники рідкісних та дуже рідкісних подій чітко підтверджують, що сама система працює стабільно і не страждає від таких фризів.

За бажанням можна додатково активувати генератор кадрів — це зробить відеоряд ще плавнішим. Але запасу продуктивності для переходу на вищі пресети графіки фрейм-генератор, на жаль, не дасть — тоді ще сильніше не вистачає системних ресурсів, особливо в рамках відведеного теплового пакету.

Мінімальний пресет графіки разом із XeSS в режимі продуктивності стали максимумом для системи в Death Strading 2: On the Beach. Моніторинг фіксує в середньому 47 кадрів за секунду, але, що цікаво, у реальному геймплеї вони зовсім не відчуваються такими низькими — гра залишається цілком плавною. Проте без візуальних компромісів не обійшлося: важко сказати напевно, чи це наслідок роботи надто агресивного апскейлера в режимі Performance, чи просто вплив мінімальних налаштувань графіки, але деякі об’єкти в грі помітно втратили в деталізації та загальній чіткості.

Сам факт того, що найсвіжішу частину м'ясорубки DOOM вдається без проблем запустити на вбудованій графіці, вже тішить. Хоча на мінімальних налаштуваннях у поєднанні зі збалансованим пресетом XeSS кадрова частота і не б'є рекордів, наявного запасу продуктивності виявляється цілком достатньо, щоб комфортно та бадьоро кришити полчища ворогів.

А от DOTA 2 відверто порадувала своєю продуктивністю. Навіть на максимальних налаштуваннях графіки лічильник кадрів впевнено перевалює за сотню FPS. Залишається лише відкритим питання, чи збережеться така ж бездоганна стабільність системи під час наймасштабніших командних сутичок із великою кількістю візуальних ефектів? Чи доведеться трішки скинути графіку?

Dying Light: The Beast виявилась вкрай важким випробуванням для піддослідного лептопа, тож налаштування графіки довелося скрутити аж до рівня Very Low. Проте ситуацію врятувала підтримка двократного генератора кадрів: завдяки йому нам не довелося вдаватися до відверто агресивних режимів апскейлінгу, обмежившись збалансованим профілем XeSS. У підсумку такий компроміс дозволив отримати на екрані доволі непогану та плавну картинку.

Найбільш збалансованим та комфортним вибором для Fortnite стане гра на середніх налаштуваннях графіки у парі з пресетом масштабування під довгою назвою Ultra Quality Plus. За такого сценарію картинка оновлюється приблизно 85 разів за секунду без суттєвих негараздів, якщо не зважати на дуже короткі мікрофризи під час фонового підвантаження нових текстур чи ефектів.

Загалом, у подібних змагальних проєктах мало хто женеться за підвищенням деталізації, але заради спортивного інтересу ми вирішили перевірити і високі параметри. Тут вже знадобився агресивніший апскейлер у режимі Performance, проте навіть за його допомоги середня частота кадрів так і не змогла подолати заповітну планку в 60 FPS.

Наостанок ми задіяли спеціальний змагальний режим рендерингу під назвою Performance. Після його активації, навіть за умови переводу усіх повзунків у положення Epic, продуктивність системи злітає до майже 200 оновлень екрану за секунду. Тепер абсолютно зрозуміло, чому більшість гравців на результат масово переходять саме на цей режим, свідомо ігноруючи значно спрощену візуальну складову. До того ж з такими налаштуваннями можна взагалі не активувати Turbo-режим і грати з сотнею FPS у повній тиші.

Доволі приємно усвідомлювати, що на середніх налаштуваннях у поєднанні з якісним режимом XeSS перегони у Forza Horizon 6 працюють напрочуд стабільно. Якщо трохи перетерпіти стартове підвантаження ресурсів одразу після запуску гри, то потім намотувати кілометри мальовничими трасами віртуальної Японії можна годинами без жодних технічних нарікань чи дискомфорту.

П'ята частина культової серії GTA порадувала ще більше, адже продуктивності відеоядра виявилося достатньо для активації високих налаштувань з трасуванням променів. Робота з такими складними ефектами освітлення — це дійсно круте досягнення як для інтегрованої графіки. У парі з якісним пресетом FSR ігровий процес відчувається максимально комфортно, і навіть традиційно важкі для рендерингу заміські ділянки з густою рослинністю не призводять до жодних просідань чи підгальмовувань.

Середньовічну Kingdom Come: Deliverance II цілком реально підкорити на середніх налаштуваннях графіки у парі з якісним пресетом XeSS попередньої другої ревізії. І хоча лічильник кадрів за таких умов не сягає омріяної багатьма позначки у 60 FPS, неспішно прогулюватися лісовими стежками та досліджувати навколишній світ приємно, без жодного відчутного дискомфорту в керуванні.

Приватний детектив Маус цілком здатен підкоритися системі й на максимальних налаштуваннях графіки. Однак за такого сценарію під час стрімких перебіжок між кімнатами періодично траплятимуться неприємні посмикування. Тому значно раціональніше одразу перейти на просто високі параметри і назавжди забути про цей момент.

Новий екшен про самураїв Onimusha: Way of the Sword підкорився системі лише на мінімальних налаштуваннях графіки в тандемі з FSR 3 Performance. Проте ситуація з цією грою виявилася вкрай нетиповою. Хоча моніторинг фіксує близько 50 FPS, а на самому відеозаписі ігролад виглядає ще менш плавним, у реальності на екрані ноутбука все відчувається напрочуд бадьоро і суб'єктивно наближається до бажаних 60 кадрів за секунду.

Доволі несподівано, але пограти на максимальних чи бодай наближених до них параметрах у PUBG не вийшло. На жаль, навіть після переходу до мінімального пресета графіки домогтися стабільної кадрової частоти так і не вдалося. Навіть за умови тривалого дослідження однієї і тієї ж локації ігровий процес періодично страждає від абсолютно раптових та неприємних посмикувань.

У вкрай ненажерливій до системних ресурсів Resident Evil Requiem повзунки графіки довелося викрутити на самий мінімум. Проте, якщо залучити до роботи якісний режим масштабування FSR, наявної продуктивності виявляється цілком достатньо, щоб без дискомфорту грати та плавно досліджувати похмурі закутки лікарні.

Цілком очікувано, що в S.T.A.L.K.E.R. 2: Серце Чорнобилю доведеться задовольнятися «мінімалками». Проте у поєднанні зі збалансованим режимом масштабування та активацією генератора кадрів продуктивності відеокарти виявляється цілком достатньо, аби з комфортом пройти гру.

Якщо ж з якихось причин виникає потреба відмовитися від технології генерації кадрів, то для збереження прийнятної швидкодії доведеться підвищити агресивність апскейлінгу. Такий перехід до Performance, на жаль, у сукупності з і без того мінімальними параметрами призведе до помітного спрощення картинки та суттєвої втрати деталізації.

Виявилося, що на тестовому лептопі Subnautica 2 не підтримує ані технологію фірмову XeSS, ані універсальну FSR. Тому довелося задіяти вбудований безпосередньо у рушій Unreal Engine 5 алгоритм масштабування TSR у режимі продуктивності. Такий вимушений крок дозволив вийти на умовно приємний ігролад, який супроводжується цілком прийнятними 50 кадрами за секунду.

Продовжуючи тенденцію попереднього тайтлу, The Sinking City 2 також виявилася обділеною підтримкою звичних технологій масштабування від Intel чи AMD. Це змусило нас знову задіяти вбудований алгоритм TSR, виставивши значення рендеру на 60 відсотків. Такий крок неминуче вдарив по загальній чіткості картинки, що особливо впадає в очі при погляді на деталі човна, у якому пересувається персонаж. Однак сам ігровий процес на екрані піддослідного ноута відчувався доволі рівним та комфортним.

У культовому третьому «Відьмаку» максимальною стелею виявився високий пресет графіки у парі зі збалансованим режимом XeSS. Хоча такі налаштування і не забезпечили ідеально рівного та бездоганного ігроладу, загальної продуктивності вистачило, аби без суттєвого дискомфорту з головою поринути в дослідження безкраїх просторів Велена.

Якщо продовжити грати у фірмовому режимі максимальної продуктивності Turbo, лептоп без жодних проблем справляється з найвищими налаштуваннями графіки в Yet Another Zombie Survivors. Такий результат вкотре підтверджує, що відносно невимогливі ігрові проєкти ця система лускає як насіння, забезпечуючи максимально стабільний та плавний ігролад.

Якщо ж виникне бажання пограти у цілковитій тиші, повернувши систему охолодження у профіль Standart, швидкодія цілком очікувано дещо знизиться. Кадрова частота здебільшого триматиметься на комфортному рівні 60 FPS, проте під час масштабних навал нежиті періодично траплятимуться просідання нижче позначки у 50 кадрів за секунду, що практично не заважає. Тож у щось просте Arc B390 дозволить пограти і у базовому режимі роботи.

Підсумки  

Підбиваючи підсумки, можна з упевненістю сказати, що флагман нової графічної архітектури Xe3-LPG відверто порадував. Як для вбудованого рішення, продуктивність Intel Arc B390 приємно вражає, особливо з огляду на те, що майже всі актуальні тайтли без проблем запустилися та працювали у високій роздільній здатності часом з активним трасуванням променів. Єдиною непідкореною грою виявилася ARC Raiders, з якою відеоядро поки не змогло знайти спільної мови, та й то є надія на виправлення ситуації з свіжішими драйверами.  

В усьому іншому інтегрована графіка успішно пройшла перевірку на сумісність із сучасними графічними API, такими як DirectX та Vulkan, а також довела здатність опрацьовувати апаратне трасування променів. Загалом у цієї архітектури вимальовуються неабиякі перспективи, особливо якщо компанії вдасться успішно перенести такий рівень ефективності на майбутні дискретні відеокарти. 

Якщо ж згадати, що цей неабиякий ігровий потенціал приховано всередині компактного бізнес-лептопа, результати здаються ще більш вражаючими. ASUS ExpertBook Ultra наочно доводить, що сучасний корпоративний пристрій може бути не лише преміальним і надійним робочим інструментом, але й цілком спроможною машиною для розваг. Завдяки ефективному охолодженню ExpertCool Pro, якісному дисплею та продуманій ергономіці, це ідеальний варіант для тих, хто вдень працює над складними завданнями, а ввечері бажає з комфортом відпочити в улюбленій грі, особливо якщо то не найважчі AAA новинки.

Автор: Єгор Захар’єв