Мобільна графіка Intel Arc A350M у ноутбуці ASUS Vivobook S 15 K5504VN: як вона працює?

Після знайомства з дуже спірними дискретними відеокартами Intel DG1 ми довго чекали на можливість протестувати нове покоління Arc Alchemist, котре обіцяло значні архітектурні зміни і помітний стрибок продуктивності.

Однак окрему відеокарту за рік так і не вдалось знайшли. На щастя, нам до рук потрапив ноутбук з мобільною Intel Arc A350M початкового рівня. Подивимося, що вона може?

Коротко про Intel Arc Alchemist

Якщо поглянути у загальному, то чіпи Alchemist використовують архітектуру Intel Xe-HPG, завдяки чому підтримують апаратне трасування променів. А покращити продуктивність без суттєвої втрати якості зображення допомагає фірмова XeSS на основі нейронних мереж, подібно до NVIDIA DLSS. Це покоління адаптерів повністю сумісне з DirectX 12 Ultimate і Vulkan 1.3, що гарантує підтримку усіх нових ігор. Правда, кажуть, DX 9 і старіші API працюють лише через програмну емуляцію. А от підтримка найперспективнішого апаратного кодера відеоформату AV1 тут реалізована як частина ядра Intel Quick Sync.

Пару слів скажемо і про Intel XeSS. Це технологія підвищення дискретизації зображення за допомогою машинного навчання в режимі реального часу, розроблена в основному для використання у відеоіграх як конкурент технологіям NVIDIA DLSS та AMD FSR. Алгоритми використовують ексклюзивні інструкції XMX для відеокарт Intel Arc, але теоретично можуть працювати з інструкціями DP4a на інших графічних процесорах, які їх підтримують.

Характеристики Intel Arc A350M  

Звичайно, для мобільних версій графічних адаптерів були зменшені частоти усіх складових щоб отримати невелике енергоспоживання. Наприклад, основою для молодшої лептопної Intel Arc A350M стала початкова десктопна Arc A310. Остання має точно стільки ж виконавчих блоків, але сам GPU працює на частоті 2000 МГц з відеопам’яттю 15,5 Gbps, та потребує до 75 Вт енергії.

Мобільна ж модифікація сповільнена до гарантованих 1150 МГц по чіпу і до 14 Gbps по VRAM, тому її тепловий пакет складає лише 25-35 Вт. Щодо інших структурних елементів, то тут 6 блоків, у котрих сумарно 96 виконавчих процесорів і стільки ж матричних рушіїв. За прискорення трасування променів відповідають 6 спеціалізованих ядер, а допомагають з виводом зображення 48 текстурних модулів і 24 растрових блока. Спілкування з відеопам’яттю, якої тут 4 ГБ GDDR6, відбувається по всього лише 64-бітній шині з пропускною здатністю 112 ГБ/с. До того ж для обміну даними із системою задіяні лише 4 лінії PCI Express 4.0 з восьми можливих.

Ноутбук ASUS Vivobook S 15 K5504VN

А встановлено таке чудо у ноутбук ASUS Vivobook S 15 K5504VN. Його повний огляд можна знайти у нас на сайті. Однак ми все ж трішки нагадаємо про його особливості і апаратну платформу, щоб було зрозуміліше за продуктивність. Відразу зазначимо, що це відносно легкий лептоп без габаритного охолодження і акцентів на суто ігрове використання.

Він більше за мобільність під час роботи і різних розваг – його маса оптимальні 1,7 кг. Для підключення інших пристроїв тут є порти USB 2.0 і USB 3.2 Gen 1 Type-A, порт Thunderbolt 4 з підтримкою Power Delivery та передачі зображення, а також HDMI 1.4 плюс комбінований аудіороз'єм.

Зображення виводиться на 15,6-дюймову IPS-панель із роздільною здатністю 1920 на 1080 і антибліковим покриттям, а частота оновлення стандартна - 60 Гц.

Саме ця модифікація ноутбука ASUS Vivobook S 15 оснащена 20-потоковим процесором Intel Core i7-13700H. Базова частота його шести високопродуктивних ядер становить 2,4 ГГц, а динамічна сягає 5 ГГц. Також маємо вісім енергоефективних ядер, що працюють з частотою від 1,8 до 3,7 ГГц відповідно. Базовий тепловий пакет цього CPU становить стандартні 45 Вт, а при роботі на максимальних частотах він може споживати до 115 Вт включно.

Підсистема оперативної пам'яті представлена розпаяними на материнській платі 16 ГБ LPDDR5-4800 виробництва Micron, які працюють в так би мовити «чотирьохканальному» режимі. Звичайно, латентність тут не дуже гарна, тому добре що у графічного адаптера є власний відеобуфер.

Дискова підсистема базується на M.2 SSD Micron 2450 ємністю 1 ТБ з інтерфейсом PCIe 4.0. Послідовна швидкість читання даних у нього перевищує 3600 МБ/с, а запису – майже 3500 МБ/с. Це середні показники для твердотільних накопичувачів з інтерфейсом PCIe 4.0, проте цього буде більш ніж достатньо для швидкого запуску ігор і оперативного підвантаження текстур.

Коштує цей лептоп, якщо поглянути на E-Katalog, від майже 57 тисяч грн, а середня ціна практично співпадає з рекомендованою у 59 499 грн. Для бажаючих заощадити є й простіша модифікація з Core i5-13500H і SSD на 512 ГБ – завдяки цьому прайс зменшився до приблизно 53 тис грн.

Ігрові тести

Щоб без підфрізів пограти в Apex Legends довелося викрутити на мінімум усі налаштування, навіть залежні лише від процесора, щоб останній не скидав частити внаслідок підвищення температури. Лише стрімінг текстур дозволили собі підняти до 4 ГБ. Тільки так вдалося отримати доволі комфортний ігровий процес з середнім FPS понад 60 і без помітних просадок.

А от у Counter-Strike непогано бігається і за автоматичних високих налаштувань, навіть не дивлячись що це DX9 з програмною емуляцією. Так, частота кадрів не буде стабільна – у деяких моментах можна і за 150 FPS побачити, а в димах відбувається уповільнення до 60-ти. Однак на геймплей то не сильно впливає, хоча кіберкотлети все одно викрутять усе на мінімалки та отримають іще кращий результат.

Значно складніше відеокарті у Cyberpunk 2077. Тут навіть з мінімальними налаштуваннями гра автоматично вмикає XeSS на авто, що ближче до продуктивного режиму, судячи із замилювання зображення. Однак у цілому так грати принаймні можна з середнім fps на рівні 37 і рідкісними та дуже рідкісними подіями на 28 та 25 відповідно. З незручностей можна відмітити ще невеличкий інпут лаг, котрий може викликати проблеми у перестрілках.

Якщо ж вручну перевести технологію XeSS у режим Perfomance, можна виграти додаткові 3 кадра на секунду у середньому, хоча візуально та за відчуттями все залишиться приблизно на тому ж рівні.

 Цікаво що перехід на FSR у такому ж режимі наочно демонструє перевагу Intel XeSS – проти фірмової технології маємо нижчу продуктивність і суб’єктивно на менш чіткому зображенні частіше зустрічаються артефакти, плюс ще й керування стає не таким чутливим.

При першому запуску Diablo IV пропонує мінімальний пресет графіки, котрий забезпечує, здавалося б, майже комфортні 47 кадрів на секунду в середньому. Однак гра постійно підгальмовує. Декілька разів бігали по одних і тих же місцях, а рідкісні та дуже рідкісні події так і залишилися на рівні 26 і жахливих 8 FPS відповідно. Звісно, так грати можна, ми ж от намагалися, але не дуже приємно.

Тому довелося вручну вимкнути ще декілька опцій і перейти в, так би мовити, мінімальний режим. Таким чином вдалося трішечки підвищити середній FPS, але головне що гра практично перестала фрізити, відповідно ігролад став значно приємнішим, а зображення наче б то і не сильно погіршилося.

Dota 2 несподівано значно сильніше навантажувала процесор ніж графічне ядро. Тому грати можна і з середніми налаштуваннями при середній частоті оновлення зображення під сотню разів на секунду. Саме високий вплив на процесор, судячи з усього, провалює статистику дуже рідкісних подій до 39 FPS, що зовсім не критично.

З Dying Light 2 вийшло цікаво. Спочатку гра запропонувала мінімальний пресет графіки в DirectX 11, до складу якого входить збалансований FSR. На перший погляд все непогано, тим паче середня частота кадрів тримається на рівні 48-ми. Однак постійно відчувається затримка керування, є деяка желейність з неприємними мікрофрізами, котрі підтверджує статистика рідкісних та дуже рідкісних подій.

Ми вже бачили як фірмова XeSS забезпечує кращий результат. Перемкнули апскейлінг у такий режим, а гра запропонувала перезапуститися, бо підтримка XeSS реалізована лише для DirectX 12. З цієї причини якість зображення зіставити важко, однак саме за таких умов картинка нам більше сподобалася. До того ж ігролад був ще й помітно плавнішим, хоча середня частота кадрів зменшилась майже на 10 FPS.

Автоматичний підбір налаштувань у Fortnite запропонував середній пресет графіки. Завдяки масштабу рендеру у 71% зображення оновлюється частіше ніж 60 разів за секунду. І навіть статистика рідкісних та дуже рідкісних подій виявилася приємною. Та не все так гладко. По-перше, є постійне відчуття невеличного інтут лагу, а, по-друге, зменшений масштаб рендеру позбавляє чіткості і на дальніх дистанціях стає важче помічати супротивників.

Спробувати вирішити ці проблеми можна завдяки переходу до мінімальних налаштувань з стовідсотковим масштабом рендеру. Картинка хоч і стає не такою яскравою, але значно чіткішою. На додачу і середня частота кадрів зростає на третину, однак тепер частіше з’являються підгальмовування, які просаджують рідкісні події до 13 FPS.

Заради цікавості ми спробували і продуктивний режим для слабких систем. Візуально все стало ще біднішим, середня частота перетнула позначку у 100 к/с, однак відчуття від гри не змінилися.

У свою чергу важка Forza Horizon 5 приємно здивувала тим що забезпечила приємний геймплей на середніх налаштуваннях графіки. Незважаючи на, здавалося б, не дуже високу частоту оновлення у 46 FPS, зображення залишалося плавним без помітних ривків чи статерів, тож навіть дуже рідкісні події не провалилися нижче 31 к/с.

Значно важчою для Arc A350M виявилася God of War. Для отримання ну хоча б мінімально прийнятного ігроладу довелося не тільки обрати мінімальні налаштування графіки, а ще й FSR 2 перевести в положення Perfomance. Це дозволило побачити майже 40 к/с в середньому, але через постійні невеличкі затримки в керуванні та статери грати все одно не дуже приємно, хоча і можна.

На мінімалочках GTA V просто полетіла, тому ми викрутили налаштування на дуже високі. Отак відеокарті стало значно важче, аж на стільки що у траві часом було менше 30 FPS, хоча керування залишалось слухняним і у відеоряді майже не було помітно статерів. Ба більше, якщо повернутись на дорогу, то частота кадрів збільшується щонайменше на третину і ігролад стає приємнішим. А кому так не подобається, то між низькими і дуже високим налаштуваннями прірва варіацій для полегшення життя відеокарті.

З Overwatch 2 тест трішки пішов не за планом, бо гра ніяк не хотіла вимикати вертикальну синхронізацію, можливо, тому що зображення дублювалось на два екрани. Тож з високим пресетом тут приблизно 60 FPS з чудовою іншою статистикою і зазвичай недовантаженою відеокартою.

А вже на ультрах графічному адаптеру тяжкувато. Хоча, не критично, можна грати і з 47 к/с в середньому бо просадки не такі вже й великі. Та, все ж, якщо треба «на результат», то краще понизити налаштування.

У PUBG доволі приємний ігролад отримали за дуже низьких налаштувань з максимальними текстурами та згладжуванням. Щоправда для заповітних 60+ FPS на екрані довелося зменшити масштаб рендеру до 70%, але на диво то не призвело до значного розмивання зображення і та можна грати.

Завдяки Red Dead Redemption 2 перевірили як на Intel Arc A350M працює Vulkan. І щоб ви думали? А він таки працює! От тільки гра автоматично переоцінила можливості графічного адаптера і з автоналаштуваннями ми отримали лише 27 FPS в середньому, на іншу статистику краще й не дивитись.

А от якщо вручну перетягти повзунок пресету на мінімум, то все не так критично. В середньому тепер 41 к/с, а рідкісні та дуже рідкісні події підіймаються до рівня 28 і 25 FPS відповідно. І чим менше рослин у кадрі, тим показники телеметрії кращі. Можна буде спробувати пройти «класику».

Тепер подивимося на «некстгенний» Відьмак 3. У цій грі не варто сподіватися на високі налаштування, бо навіть на низьких у нативній роздільній здатності отримуємо лише 34 к/с у середньому. А дуже рідкісні події підтверджують відчуття періодичних посмикувань і затримок у керуванні.

Порівняємо роботу технологій підвищення дискретизації зображення: XeSS та FSR у допомогу тому ж мінімальному пресету графіки. Цього разу важко визнати кращу роботу рідного апскейлера оскільки по суб’єктивним відчуттям ігролад однаковий, як і якість зображення. У обох випадках вже можна спробувати пройти гру.

Ну і куди ж без World of Tanks на графіці початкового рівня? Повністю комфортною ця гра є з налаштуваннями до рівня Високі включно. Можна катати на будь-якому класі техніки з середньою частотою кадрів під сотню. Не заважають ні дерева, ні густі кущі, лише олені і артилеристи, що одне й те ж.

А от з максимальним пресетом графіки на швидкій маневреній техніці час від часу відчувається затримка в керуванні, а просадки частоти оновлення заважають захоплювати противників у автоприціл. Але на арті чи чомусь повільному можна і з покращеною картинкою катати.

На цій ноті можна було б переходити до висновків. Але уважний глядач може зауважити – постривайте, а де трасування променів? Так, графічний адаптер підтримує його, але у більшості випадків то лише заради подивитися і вимкнути те слайдшоу. Будемо вважати, що це просто приємний бонус, не більше.

Висновки

Враховуючи що на тестування потрапила найповільніша мобільна відеокарта початкового рівня, ми все ж таки приємно вражені роботою Intel Arc A350M. Можливо тому, що очікували гірших результатів, пам’ятаючи попередню спробу потоваришувати із дискретною графікою, а також досвід з іншими вбудованими рішеннями. Схоже за час з моменту релізу значну роботу було проведено щодо оптимізації драйверів. Бо якихось наявних артефактів чи глюків, а тим більше проблем із запуском чи роботою, ми не побачили. До речі, сам драйвер мало чим поступається рішенням конкурентів. Тут є навіть можливості запису відео, кращих моментів і стрімінгу.

Загалом, перед нами типовий представник рівня «все одно ліпше ніж вбудоване відеоядро», який забезпечую покращену продуктивність і має власний швидкий відеобуфер, хоч і не дуже великий, лише 4 ГБ. Така відеокарта дозволить запустити будь-яку сучасну гру, навіть зробити скріншот із увімкненим трасуванням променів, але пограти на високих налаштуваннях можна буде лише у популярні мережеві проекти чи якусь стару класику. Важкі ігри спробувати пройти можна буде лише за низьких налаштувань, особливо якщо підтримується нативна технологія підвищення дискретизації зображення Intel XeSS, котра, нам здалося, забезпечує у більшості випадків кращу продуктивність і трішечки якісніше зображення. З іншого боку, для такого відеоядра хотілося б бачити і нижчі робочі температури, правда цей момент у значній мірі залежить від ноутбука. Протестований нами ASUS Vivobook S 15 K5504VN не позиціонується як ігровий, а є доволі компактним і не дуже важким універсальним рішенням.

На завершення хочеться сказати. Ми щиро сподіваємось що у Intel і партнерів таки вийде скласти конкуренцію AMD та NVIDIA, а кінцеві споживачі, таки побачать більш широкий асортимент графічних адаптерів, як дискретних так і мобільних, щоб було з чого вибрати найкраще за ціною та можливостями.

Автор: Олександр Черноіван