Збірка на Intel Core i7-14700K з GeForce RTX 4070 Ti SUPER у форматі ASUS BTF 2.0: тепер зовсім без кабелів!

Здавалося, не так вже й давно ми знайомились з концепцією ASUS BTF на прикладі однієї зі збірок. Але прогрес не стоїть на місці, і навіть за цей короткий час нестандартний підхід до створення сучасних комп’ютерів встиг оновитись. З’явилися нові цікаві рішення, та й взагалі, якщо минулого разу це був дійсно концепт більше для ознайомлення, то цього разу поглянемо на повноцінну систему ASUS BTF 2.0.

Для тих, хто вже забув, нагадаємо що таке BTF і з чим його їдять. Розшифровується абревіатура як «Back To Future» і полягає у дещо незвичному розташуванні роз’ємів внутрішніх компонентів. Інновація полягає у тому, що переважна більшість портів материнської плати виведені на її зворотній бік.

На фронтальній частині лишається тільки те, що не потребує додаткових дротів, і перелік цей доволі короткий – слоти PCI-E, роз’єми NVMe і ОЗП та сам процесорний «сокет». Є ще суттєві зміни у конструкції відеокарти, але про них пізніше. Головних цілей таких колаборацій із конекторами одразу декілька: зручний кабель-менеджмент, естетичний вигляд внутрішнього простору і, вже як наслідок, краща ефективність повітряних потоків.

Тепер розглянемо кожен BTF-компонент окремо, бо цікаво ж зрозуміти, як сказане вище реалізовано на практиці.

Перше відчуття втрати душевної рівноваги можна відчути при погляді на материнську плату ASUS TUF Gaming Z790-BTF WIFI у чорно-білій кольоровій гамі, яку ми використали в якості основи платформи. Начебто всі елементи приблизно на своєму місці і в цей же час чогось не вистачає – все якось надто чисто і рівно, нічого не випирає.

Якщо ж зір трішки напрягти, то один острівець мужності таки помітити можна. Ним є чотириконтактний роз’єм процесорного кулера у верхній частині плати. В іншому все більш-менш стандартно. Багато слотів для підключення накопичувачів M.2 PCI-E 4.0 x4, а точніше чотири.

Стільки ж роз’ємів для оперативки DDR5 та три слоти PCI-E, два з яких повнорозмірні і один х4. Стоп, три знаки питання поспіль викликає якийсь незрозумілий порт неподалік від найвищого і найшвидшого PCI-E 5.0.

Трішки часу на вивчення специфікацій дає зрозуміти, що через нього на відеокарту поступає додаткове живлення. Цікавий момент, подивимось як все це реалізовано на графічному прискорювачі.

Перевертаємо материнку і помічаємо куди поховалась уся інша «біжутерія».

 

Основне і додаткове живлення CPU, 12VHPWR, SATA, USB, уся периферія, підсвітка, конектори для кулерів та передньої панелі – усе тут. Тим кого заінтригували, радимо ознайомитись із детальним оглядом плати.

А ми йдемо далі і переходимо до графічного прискорювача ASUS TUF Gaming GeForce RTX 4070 Ti SUPER BTF OC Edition. Одразу ж до найцікавішого – реалізації додаткового живлення.

Там де воно зазвичай повинно бути, на фронтальному торці плати, будь які роз’єми дійсно відсутні.

А от неподалік роз’єму PСI-E дещо є - 12 сигнальних контактів та чотири широких площини, які між собою розділені глибоким розрізом.

Називається ця конструкція GC-HPWR і за запевненнями виробника розрахована вона на навантаження у 600 Вт. І тут все одразу стає зрозумілим - під’єднуючи стандартні роз’єми, PCI-E або 12VHPWR, до відповідних на зворотній стороні материнки, ми просто переносимо живлення на цей порт, а далі вже на відеокарту. При цьому уся кухня із кабелями залишається прихованою і, як наслідок, не мозолить очі своєю присутністю.

Конструктивно акселератор не сильно відрізняється від аналогічних сучасних рішень. Великий радіатор довжиною у 30,5 см, висота більше ніж у три слоти, пластиковий кожух із металевою пластиною жорсткості, три вентилятори Axial-tech з функцією Fanstop із різнобоким обертанням – все більш-менш звичне. Ще однією родзинкою пристрою є білий колір, який у поєднанні із ненав’язливою підсвіткою логотипу може подарувати багато приємних емоцій.

З більш детальним оглядом, знову ж таки, радимо ознайомитись за посиланням.

А нам час сфокусувати увагу на корпусі ASUS TUF Gaming GT302 ARGB, у якому все це збиралось докупи. Враховуючи той факт, що переважна більшість конекторів змінила місце дислокації на протилежне, виникає логічне питання - як все це враховано у конструкції шасі. І тут все виглядає доволі просто. Там де потрібно, у піддоні зроблено відповідні вирізи, через які порти виглядають на інший бік.

А завдяки збільшеній відстані у 22 мм від центральної стійки до правої бокової панелі, є вільний простір для майже «не напряжного» вкладання кабелів.

Додатково полегшують кабель-менеджемент і немаленькі габарити цього кейсу, бо сюди можна примостити навіть материнки із форм-фактором EATX. З інших цікавих особливостей виділимо доволі стриманий, але приємний дизайн із перфорованими у велику сіточку фронтальною та верхньою панелями. Остання, до речі, може зніматись для більш зручного монтажу РСО зверху.

Не менш цікавий трюк реалізовано із боковинами. Одна із них має перфорацію, а друга виготовлена із загартованого скла. Міксувати їх можна за настроєм як справа так і зліва. Порадував корпус і 140-мм пропелерами з ARGB-підсвічуванням та ШІМ-регулюванням, яких у комплекті передбачено аж 4 шт.

Із монтажем комплектуючих без повернутих на 180 градусів портів, це шасі теж повністю сумісне.

Тепер до інших компонентів, яким відповідати BTF-концепції зовсім не обов’язково.

Для такої потужної відеокарти як RTX 4070 Ti SUPER у тандем краще додати на стільки ж швидкий процесор.. Тому Intel Core i7-14700K – саме те, що треба.

20 ядер, 8 з яких продуктивні і 12 енергоефективні, 28 потоків, кеш L2 та L3 у 28 та 33 МБ відповідно і робочі частоти аж до 5,6 ГГц. Більш детальну інформацію по цьому CPU радимо отримати із повноцінного тесту-порівняння за посиланням.

Охолодження процесора у поті лиця забезпечувала 360-мм РСО - ASUS TUF Gaming LC II 360 ARGB. ЇЇ біло-чорні кольори, на наш погляд, непогано вписались у аналогічну гаму забарвлення материнки та відеокарти. А за допомогою ARGB-підсвітки ступінь «вау» ефекту можна легко підвищити на порядок декількома повзунками у відповідних налаштуваннях.

Нам сподобалась і ефективність цієї водянки і деякі зручні рішення на кшталт виносної помпи та поворотним Г-подібним фітингам. Більше деталей, традиційно, можна отримати із повноцінного огляду за посиланням.

Оперативну пам’ять ми підібрали теж світленьку і максимально швидку яка тільки у нас була - Kingston FURY Renegade DDR5 RGB. Складається комплект із двох модулів по 16 ГБ, працює на частоті 7200 мегатранзакцій за секунду з таймінгами 38-44-44 при напрузі 1,45 В. На верхніх торцях модулів присутні смужки RGB-підсвічування, що неодмінно прийдеться до нагоди у поточній, ефектній збірці. Знову ж таки, повноцінний огляд цієї ОЗП можна знайти за відповідним посиланням.

Операційну систему і увесь супутній софт зберігав M.2 PCI-E 4.0 x4 SSD-накопичувач - Kingston KC3000 на 1 TБ. Записувати і зчитувати данні він може на швидкості до 6 та 7 ГБ/с відповідно, а продуктивність із довільними 4 КБ блоками може доходити до 1 мільйону IOPS.

Живив систему вже темненький, 750-ватний ASUS TUF Gaming 750G. Насправді, у даному випадку колір джерела абсолютно неважливий, бо все одно за тунелем шасі його не розгледіти.

Відповідає блок живлення сертифікату ефективності 80 Plus Gold та військово-промисловому стандарту надійності. Зокрема, конденсатори у ньому використовуються із середнім часом напрацювання на відмову у 170 тисяч годин за температури 105 градусів. Також з приємного слід відмітити підтримку ATX 3.0 і PCI-E 5.0, наявність усіх необхідних захистів та якісний вентилятор Axial-tech на подвійному кульковому підшипнику з підтримкою функції Fanstop.

Процес збірки системи не викликав у нас суттєвих зауважень. Хоча здавалося б, причин для «хомутів» багато. І материнка з повернутими на всю голову конекторами, і відеокарта з унікальним додатковим живленням і корпус, у якому всі ці нововведення повинні бути враховані. А ще ж і кабель-менеджмент змінився суттєво.

От на останнє хіба що і звернули увагу, бо 22 мм якраз впритул достатньо для основних конекторів, дроти від яких зігнулися майже під 90 градусів. Хоча це й не критично, бо все помістилося і панель закрилася.

Прогрів

Тепер подивимось, що із нагрівом основних компонентів.

У простої він традиційно мінімальний - 34°C на CPU та 33°C і 38°C на GPU з VRAM відповідно.

Під навантаженням у FurMark 360-мм РСО доволі важко, але упоралась із гарячим норовом Core i7-14700K. Більшість часу датчик знаходився біля позначки 84°C при енергоспоживанні до 230 Вт. Щоправда це із увімкненими лімітами.

Якщо ж останні зняти, то апетити CPU зростають до 280 Вт у піку, а температура підіймається до 99°C.

Графічний прискорювач продемонстрував зразкову продуктивність системи охолодження. Чип і відеопам’ять нагрілись приблизно до однакової температури у 64°C.

Тести

Синтетика

Далі збірка швиденько «пробіглась» по набору синтетичних тестів, які ми зазвичай робимо для перевірки стабільності. Ніяких негараздів за цей час не трапилось, а у Вас тепер є результати для порівняння зі своїми системами.

Ігри

І до найцікавішого – до ігор. Поки що у нас на каналі є тільки порівняння RTX 4070 Ti Super з іншими опонентами. Тому у цьому матеріалі поділимось враженнями як комфортно грати на цій відеокарті так би мовити наживо. Тестувати будемо в роздільній здатності Quad HD із прицілом на максимальні налаштування. Так, не сперечаємось, у багатьох випадках можна було б поставити і 4К, але там вже не рідко довелось би знижувати якість картинки.

Із неймовірно важкою і так само неймовірно автентичною Alan Wake 2 на «високому» пресеті з DLAA згладжуванням, піддослідна збірка упоралась впевнено із середнім лічильником у 75 кадрів за секунду без помітних просадок нижче комфортного рівня. Насолоджуватись геймплеєм у таких умовах було приємно і якихось відчутних проблем ігроладу не спостерігалося.

А от щоб упоратись із «високоякісними» променями, довелося активувати генератор кадрів і поєднати його з «якісним» DLSS. Результат у плані продуктивності перевершив попередній сценарій на добрий десяток FPS. При цьому відчуття плавності взагалі стало зразковим, хоча чіткість картинки трішки погіршилась. Потягнути ж RT без бустерів не реально, бо фреймрейт швиденько опускається нижче 60 к/с.

Для Apex Legends до піддослідної збірки добре підійде 240 герцовий ігровий монітор. У цьому тайтлі вдалося вижати середні 274 FPS на безкомпромісних за своєю якістю налаштуваннях. Інколи навіть продуктивність впиралася у можливості рушія, які обмежені планкою у 300 к/с. Щодо плавності відеоряду, то і вона не розчарувала, все на дуже високому рівні.

Високополігональна і вимоглива до ресурсів флора Avatar: Frontiers of Pandora на Ultra-х, як не дивно, навіть штучних технологій по підвищенню FPS не затребувала. Моніторинг зафіксував середні 74 кадри за секунду під час тестової пробіжки, без просідань нижче 60-ти. Для тих випадків коли і цього замало, ніхто не забороняє підвищити частоту оновлення дисплею за допомогою софтових бустерів.

Вдвічі кращу продуктивність по рівню середньої частоти оновлення дисплею продемонструвала не менш красива і технологічна Baldur’s Gate 3. Графічний пресет теж максимальний, апскейлер не використовувався. Проте через традиційні дитячі болячки пов’язані із оптимізацією, розраховувати на відмінний ігролад у цьому проекті не варто. Не все прямо погано, але на четвірочку.

Вередлива Warzone цього разу вела себе більше стримано ніж зазвичай. Проблеми із плавністю хоч і траплялися у вигляді невеличких посмикувань із нерівностями у графіку тривалості кадрів, але для того щоб сильно зіпсувати загальну ігрову картину, цих недоліків не достатньо. До того ж частота на рівні 150 FPS на екстремальній графіці м’яко натякає, що провести годинку, а то й другу у цій грі можна із душевною користю.

Не просто високу, а дуже високу швидкодію на рівні 250 FPS RTX 4070 Ti Super змогла забезпечити у Conter-Strike 2 на найважчих налаштуваннях. Та не все так чудово, як може здатись на перший погляд. Гадки не маємо по який саме причині цього разу нормальний геймплей на такій потужній системі отримати не вдалося. Гра часто підтуплювала та посмикувалась під час пострілів, і низькі показники 0,1% Low є тому підтвердженням. При цьому ні махінації із графічними повзунками ні різні ігрові режими не допомогли покращити ситуацію. Може з часом доби і серверами не пощастило?

Не вдалося отримали зразкового ігроладу і у Cyberpunk 2077 на максималках без RT. Проте на відміну від другої контри, тут легенькі посмикування були виключенням, а не правилом і в цілому геймплей можна оцінити як достатньо комфортний. Моніторинг нарахував у цьому тайтлі середні 90 FPS.

Щоб отримати достатню частоту кадрів у неоновому місті із променями, необхідною умовою є активація фрейм-генератора та «якісного» DLSS. FPS при цьому досягається такий же як у попередньому сценарії, але із плавністю відеоряду виникають ще помітніші і більш відчутніші негаразди. Без технологій підвищення частоти, фреймрейт вище 60 FPS не витримується.

Незважаючи на високу частоту кадрів, у Diablo IV все так само зустрічаються посмикування, що як показує практика, притаманно для будь якої системи. Особливо це стосується локацій, які відвідується вперше. Критичним їх вплив на загальний геймплей назвати не можна, просто фіксуємо факт, що вони є.

Не так давно гра отримала оновлення із підтримкою трасування променів. І звісно ж ми не могли пройти повз цю подію. При їх активації, частота кадрів знизилась удвічі і з’явились занурювання під 60 FPS. Також погіршилась плавність ігроладу і «впали на коліна» показники рідкісних і дуже рідкісних подій. Але якогось графічного зиску від RT нам помітити, нажаль, не вдалося. Тому поки що дати відповідь на питання «навіщо?» з упевненістю не можемо. За допомогою генератора кадрів та апскейлера можна суттєво підняти продуктивність, проте плавності відеоряду ці маніпуляції не додадуть.

Епічний пресет шутера The Finals і виглядає гарно і на піддослідній збірці грається комфортно, що підтверджується достатньо високою середньою частотою кадрів на рівні 135 FPS. Ми спеціально підібрали найважчу локацію із великою кількістю рослинності, бо на менш засаджених флорою мапах FPS ще вищий.

Схожу і навіть на добрих 10 FPS кращу продуктивність вдалося отримати у жанровому побратимі – Fortnite, теж на епічній якості картинки. Але по плавності відеоряду цей проект все ж поступається попередньо розглянутому. Інколи траплялися некритичні посмикування, які можна віднести то розряду традиційних.

З нанітами та апаратним трасуванням променів гра виглядає помітно приємніше. А щоб вивезти усі ці красоти на частоті біля 80 FPS потрібно скористатись масштабуванням зображення у «якісному» режимі, що і було зроблено під час пошуку найкращого ігрового варіанту. Та, нажаль, отримати ідеальну плавність зміни кадрів і такі налаштування не допомогли, легенькі та не часті посмикування з’являлись то тут то там.

Крізь «Екстрім плюс» графічний пресет зі згладжуванням MSAA 2x Forza Horizon 5 суперова RTX 4070 Ti пронеслась на високій швидкості біля 135 кадрів за секунду. Потужний суперкар не кидало зі сторони в сторону і усі перешкоди він здолав із зразковою плавністю ігроладу. Вже після запису геймплею на тестовий трек полився щільний дощ, мабуть щоб заразом помити машину, і знизив середню частоту кадрів на 10 FPS.

Винищувати пачки комах-переростків у Helldivers 2 з Ultra-якісною картинкою можна з комфортом. Тут і продуктивності виявилось достатньо, із результатом у більш ніж 100 FPS, і сама зміна кадрів відбувалась рівно, на всі 5 із 5 балів.

Мати справи із грибами-людоїдами у The Last of Us Part I теж було як не дивно… приємно. Середній лічильник у цьому тайтлі впритул підібрався до позначки у 100 FPS і навіть показники дуже рідкісних подій не опускались нижче 60-ти. Та яким би гарним не був моніторинг, наше всевидюче око все ж змогло відловити не критичні легенькі посмикування.

 

Побігати у Remnant 2 на Ultra-х із детальними тінями вдалося на середній частоті трохи більше 100 FPS. І тут, незважаючи на хорошу продуктивність, слід відмітити появу вже не зовсім приємних за відчуттями підтупів, які у свою чергу – норма для цього тайтлу. Не можемо сказати, що зазначені проблеми викликають нервові тіки, не так все погано. Але загальну оцінку для відеоряду ми б охарактеризували відміткою «добре».

Схожа картина по плавності зміни кадрів спостерігалась у Starfield і для карт NVIDIA це, нажаль, норма у цьому проекті. Частота оновлення дисплею на максималках теж не порадувала високими показниками, проте і помітних просадок нижче комфортного рівня не відбувалось.

Підсумки

Отже, що можна сказати про нову BTF концепцію? Чесно? Нам усе сподобалось. Нові місця розташування конекторів ніяк не заважають підключати відповідні інтерфейси на зворотній стороні материнської плати. Навпаки, там їх навіть легше знайти і швидко зорієнтуватись що, де, куди.

При цьому естетична складова дійсно того варта. Із гнучких з’єднувачів у робочому просторі шасі, помітними лишаються тільки деякі компоненти РСО та й від них, за бажання, можна позбавитись за допомогою топового повітряного кулера. Стильно та сучасно виглядає і корпус, в якому збиралась система.

Тобто, знайти якихось явних недоліків у інноваційному підході до підключення комплектуючих нам не вдалося. Єдине, що все ж викликає деякі хвилювання – це роз’єм додаткового живлення відеокарти. Аж надто велику потужність покладено на його плечі плюс, як добре відомо, – для подібних пристроїв перехідники краще не використовувати, а тут по суті, як раз такий випадок. Сподіваємось, інженери ASUS добре усе зважили, а підтвердити правильність розрахунків зможе лише час.

Що ж до продуктивності RTX 4070 Ti SUPER то тут треба сказати, що у Quad HD її вистачає для будь якого сучасного ігрового проекту з максимальними налаштуваннями графіки. Для цього навіть апскейлери та генератор кадрів активувати не треба. У 10 з 16 тестових сценаріїв карта змогла забезпечити середній лічильник у 100 FPS і вище, а ще у двох це були 90 плюс. Тільки чотири гри не змогли оновлювати картинку частіше 85-ти разів за секунду, але і просадок нижче 60-ти зафіксовано не було.

Поставити піддослідний прискорювач у скрутне становище може тільки трасування променів на високих пресетах якості, проте і ця проблема легко вирішується за допомогою фрейм-генератора і/або DLSS.

А як Вам ця збірочка? Що думаєте про BTF підхід?  

Автор: Олексій Єрін