Збірка з GeForce RTX 5050 і Ryzen 5 7500F з 16 ГБ ОЗП: Оптимальна база для Full HD!

За бажання зібрати новий бюджетний комп’ютер на актуальній платформі, першою на думку спадає саме AM5 на чолі з народним улюбленцем Ryzen 5 7500F та доступною материнською платою.

Водночас потрібен мінімально необхідний обсяг достатньо швидкої оперативної пам’яті, що сьогодні становить вагому частину бюджету будь-якої збірки. А у графічну підсистему проситься наймолодша представниця найновішого покоління від NVIDIA — GeForce RTX 5050. Саме така доступна конфігурація і потрапила до нас на тестування, тож сьогодні з’ясуємо, на що вона здатна в реальних умовах.

Компоненти ПК 

Серцем системи став процесор AMD Ryzen 5 7500F. Цей «камінь» подобається практично всім, адже він підтримує всі сучасні технології актуальної платформи AM5, включно зі швидкісною пам'яттю DDR5 та шиною PCIe 5.0, і відмінно справляється з будь-якими повсякденними задачами.

Хіба що хтось із дуже вибагливих користувачів може поскаржитися, що тут «лише» 6 ядер у 12 потоків. Проте завдяки прогресивній архітектурі Zen 4, 32 МБ кеш-пам'яті третього рівня та високим робочим частотам, від базових 3,7 до 5,0 ГГц у Boost-режимі, він залишається одним із найбільш раціональних рішень для універсальних ігрових ПК, тим паче з тепловим пакетом усього у 65 Вт.

Встановлений процесор в материнську плату формату micro-ATX — ASUS PRIME B650M-K, яка побудована на чипсеті попередньої лінійки, проте має вагомі технічні переваги.

Попри загальну доступність, на силових елементах зони VRM встановлено радіатор, що є чудовою особливістю для бюджетного сегмента і гарантує стабільне живлення процесора. Заявлена підтримка розгону тут реалізована за допомогою технології AMD Precision Boost Overdrive — плата автоматично та безпечно розширює ліміти струму й напруги, щоб вичавити максимум продуктивності з CPU. Дискова підсистема також пропонує сучасні можливості: з двох доступних роз'ємів M.2 один підтримує надшвидкісний PCIe 5.0 x4, а другий працює у режимі PCIe 4.0 x4. Для відеокарти передбачено слот PCIe 4.0 x16, що радше вже може стати недоліком аніж приводом для хвастощів.

Окремо варто відзначити наявність вкрай корисного конектора USB 3.2 Gen 1 Type-C для зручного виведення цього порту на передню панель корпусу.

За відведення тепла відповідає баштовий кулер JONSBO CR-1000 EVO ARGB. Завдяки асиметричному профілю радіатора він не перекриває слоти оперативної пам'яті, а чотири 6-мм мідні трубки з прямим контактом естетично заховані під декоративною кришкою.

Заявлений TDP у 220 Вт є суттєво надлишковим для нашого 65-ватного процесора, тому 120-мм ШІМ-вентилятор працюватиме максимально тихо. А ARGB-підсвічування дісталося не лише крильчатці, а й верхній панелі. Тож це точно додасть багато додаткових FPS!

Питання оперативної пам'яті закрито комплектом Kingston FURY Beast Black DDR5-6000 16 GB. Звісно, такий об’єм сьогодні можна вважати дещо базовим, але ситуацію кардинально рятує висока оптимальна швидкість — 6000 МТ/с із затримками CL30-36-36. Для повсякденних задач цього буде цілком достатньо, та й для комфортного геймінгу в більшості сучасних проєктів повинно вистачити.

Роль файлового сховища перепала на M.2 NVMe SSD Western Digital Green SN3000 обсягом 1 ТБ. Це типовий представник безбуферних накопичувачів, який компенсує відсутність власного чипа пам'яті за допомогою технології HMB, використовуючи частину системної ОЗП.

Працюючи через інтерфейс PCIe 4.0 він демонструє гідні пікові швидкості: до 5000 МБ/с при послідовному читанні та до 4200 МБ/с при записі. Головний нюанс криється в чипах пам'яті 3D QLC NAND: як тільки швидкий SLC-кеш вичерпується при безперервному записі великого обсягу даних, продуктивність різко падає. Проте в ігрових та повсякденних сценаріях, де переважають операції дрібного блокового читання, цей ефект майже непомітний.

За графічну складову відповідає ASUS Dual GeForce RTX 5050 OC 8GB GDDR6. Її чип базується на актуальній архітектурі NVIDIA Blackwell, що забезпечує повну підтримку найсвіжіших ітерацій DLSS та мультигенерації кадрів. Підсистема пам'яті представлена 8 ГБ стандарту GDDR6 — на сьогодні це базовий обсяг, який у деяких дійсно важких проєктах може стати вузьким місцем.

Інший технічний нюанс стосується підключення: відеокарта фізично задіює 8 ліній PCIe 5.0, але через можливості обраної материнської плати вони будуть обмежені пропускною здатністю PCIe 4.0.

За відведення тепла відповідає надійна двослотова система охолодження Dual із парою вентиляторів Axial-tech, що гарантує низькі температури без зайвого шуму. Додатковим приємним бонусом стане наявність косметичного заводського розгону, що може додати декілька екстра кадрів у іграх.

Живить усю цю конфігурацію блок ASUS PRIME 750W Bronze із відповідним сертифікатом енергоефективності 80 PLUS. Для подібної доволі економної системи такої потужності навіть забагато. Проте це радше плюс: блок живлення працюватиме без зайвого напруження, тихо та максимально стабільно. До того ж такий суттєвий запас потужності сміливо дозволяє вважати цю збірку «на виріст» — у майбутньому ви зможете легко замінити процесор чи відеокарту на значно продуктивніші моделі, не турбуючись про необхідність заміни й джерела живлення.

Ну а усі компоненти заселилися в панорамний корпус ASUS A31 PLUS. Цей кейс одразу привертає увагу сучасним дизайном із двома панелями із загартованого скла — спереду та збоку.

Завдяки відсутності центральної стійки вони відкривають чудовий безперешкодний огляд на всі внутрішні компоненти. З вентиляцією тут також повний порядок: виробник ще з заводу встановив чотири 120-мм ARGB вентилятори (три на бічній панелі на вдув і один позаду на видув), які створюють правильний повітряний потік та забезпечують стильне підсвічування.

На панелі вводу-виводу зручно розташувалися всі необхідні роз'єми, включаючи швидкісний USB 3.2 Gen 2x2 Type-C. Крім того, він підтримує габаритні відеокарти довжиною до 380 мм і процесорні кулери до 165 мм, що робить його чудовим фундаментом на перспективу.

Загалом, у повністю зібраному та ввімкненому вигляді система залишає по собі дуже приємні враження. Завдяки панорамному дизайну корпуса внутрішній простір виглядає максимально охайно, а всі елементи з RGB-підсвічуванням — від корпусних вентиляторів до процесорної башти — гармонійно поєднуються та чудово проглядаються через прозоре загартоване скло. Усе це створює дійсно стильну ігрову атмосферу, яка стане окрасою будь-якого робочого місця.

До речі, надав нам цей комп'ютер для тестування магазин ARTLINE.UA. Це один із найбільших українських виробників готових ПК, де ви завжди зможете знайти оптимальну конфігурацію під власні завдання та бюджет: від базових офісних рішень до безкомпромісних геймерських і потужних професійних станцій.

Прогрів  

Почнемо наші тести з прогріву системи.

Без навантаження у простої температури на CPU та GPU більшість часу знаходились біля позначки у 42 та 40 градусів відповідно. А вентилятори відеокарти досить очікувано перебувала у зупиненому стані, що робить ПК дуже тихим.

При навантажені суто на відеокарту у важкому «бублику» FurMark, вона розігрівається вже до помітного 71 градуси, а чипи відеопам’яті до 78-ми. Щодо робочих частот GPU, то вони перетнули позначку 2400 МГц. У цей час процесор трохи відпочивав і його температурні показники знаходилися біля позначки у 50 градусів. Комп’ютер працював тихо.

При навантаженні на усі компоненти відеокарті стає навіть трохи гарячіше і вона піднімає свої температурні показники на пару градусів, а робочі частоти та VRAM залишаються  незмінними. Щодо процесору, то він тепер прогнівається до 80 градусів. Це заставляє прискорюватися і усі кулери, що призводить до появи шуму середнього рівня.

Синтетика

Далі ми запустили набір синтетичних тестів, щоб подивитися на потенційну продуктивність ПК і впевнитися у його стабільній роботі. Тож зараз ви можете подивитися на результати цих випробувань та, можливо, порівняти із власними системами або іншими конкурентами для покупки.

Ігрові тести 

Оскільки рівень продуктивності GeForce RTX 5050 розрахований насамперед на комфортний геймінг у Full HD, а особливості її підключення через шину PCIe 4.0 остаточно відкидають будь-які сумніви, тестувати нашу збірку ми будемо саме в цій роздільній здатності.

Почнемо з пригод молодого Джеймса Бонда на високих налаштуваннях графіки. Завдяки активації DLSS у режимі якості гра демонструє дуже приємний і плавний відеоряд, дозволяючи без проблем проходити навіть найнапруженіші стелс-епізоди. Проте якщо принципово відмовитися від апскейлера та покладатися суто на натив, комфорт помітно знижується. У такому разі практично одразу виникає бажання спуститися по повзунках налаштувань на сходинку нижче.

Постапокаліптичний екстратінг-шутер ARC Raiders приємно дивує чудовою оптимізацією. Навіть на високому пресеті графіки з високим рівнем трасування променів лічильник лише зрідка опускається нижче комфортної позначки у 70 кадрів за секунду. Завдяки такій стабільності, запасу потужності вистачить із головою навіть під час запеклих рейдів у компанії великої кількості гравців і небезпечних роботів. Картинка оновлюється плавно, тож вишукувати компроміси в меню налаштувань тут точно не доведеться і навіть можна дозволити собі DLAA.

У масштабних онлайн-баталіях Battlefield 6 високий пресет графіки виявився найбільш збалансованим та оптимальним вибором. Спроба викрутити повзунки ще вище швидко дає про себе знати браком відеопам'яті, що одразу виливається у неприємні посмикування картинки та періодичний інпутлаг. Оскільки для настільки динамічного мережевого шутера подібні затримки керування є просто неприпустимими, краще не жадібнічати і насолоджуватися стабільним геймплеєм без втрати контролю в бою.

На противагу попередньому шутеру, у Call of Duty: Warzone вже можна сміливо викручувати графіку на ультра та без зайвих проблем залітати в катку, заручившись підтримкою якісного DLSS. Відеоряд тут одразу радує високою частотою кадрів і відмінною чутливістю керування. Єдиний нюанс полягає в тому, що під час найпершого матчу інколи трапляються легкі посмикування через фонове кешування ресурсів.

Counter-Strike 2 потенційно є однією з головних цільових ігор для власника такого ПК. У цій кіберспортивній дисципліні на дуже високих налаштуваннях графіки продуктивності системи вистачає з головою, тож технічні нюанси точно не завадять підкорювати високі рівні на платформі FACEIT або здобувати елітні ранги. Навіть традиційно найважчі сцени з кількома об'ємними димовими гранатами хоч і змушують фреймрейт просідати, проте лічильник кадрів усе одно ніколи не опускається нижче сотні.

Бігати мальовничими галявинами Crimson Desert можна з цілком комфортним відеорядом на високих налаштуваннях графіки. Система справляється з таким навантаженням без жодних допоміжних технологій масштабування. Картинка оновлюється приблизно 58 разів за секунду без наміру різко просідати — але чи буде цього достатньо?

За великого бажання є змога викрутити пресет до рівня ультра, проте в такому разі доведеться обов'язково залучити технологію DLSS у режимі якості. Цікаво, що на перший погляд загальна деталізація картинки при цьому майже не змінюється. Водночас продуктивність навіть із масштабуванням виявиться на кілька кадрів за секунду вищою, порівняно з попереднім нативним варіантом.

Найт-Сіті у Cyberpunk 2077 без допомоги технологій масштабування дається цій системі лише з найнижчим пресетом трасування променів. Загалом частота кадрів тримається на достатньому для проходження рівні. Проте ідеально плавним відеоряд назвати не вийде через періодичні посмикування. Вони здебільшого трапляються під час швидкого переміщення містом, коли рушій активно підвантажує нові локації або ж обробляє купу об’єктів.

Якщо ж залучити якісний DLSS та спробувати підняти налаштування до середнього рівня трасування променів, ситуація помітно ускладнюється. Восьмигігабайтному відеобуферу стає ще тісніше, що неминуче призводить до регулярних просідань частоти оновлення картинки. А в моменти падіння продуктивності з'являється неприємний інпутлаг, який псує враження від проходження.

Мандрівки оновленими локаціями у другій частині Death Stranding на високих налаштуваннях із додатковим згладжуванням DLAA приносять суцільне задоволення. Ігролад залишається чудовим, відеоряд тішить плавністю та буквально запрошує до тривалого сюжетного проходження. Єдиним серйозним випробуванням для системи стають сцени з великою кількістю важких ефектів, наприклад, під час густої пилової бурі. У такі моменти частота оновлення екрана може ненадовго падати нижче бажаної планки.

Якщо ж виникне непереборне бажання викрутити налаштування до максимального рівня, на допомогу знову прийде вже «рідний» апскейлер у режимі якості. Картинка стає ще деталізованішою, а середній FPS продовжує триматися на цілком приємному рівні. Проте в такому режимі, на жаль, дається взнаки ліміт у 8 ГБ відеопам'яті графічної карти, що виливається у подеякі шорсткості відеоряду.

Розщеплювати демонів на молекули у DOOM: The Dark Ages доведеться на просто ультра налаштуваннях з мінімальним текстурним пулом і залученням якісного апскейлера, адже максимальний пресет «Ультра Кошмар» нашій системі не сильно пасує. Зате в такому компромісному варіанті вдається отримати стабільний ігролад із приємним символічним запасом кадрів для найгарячіших кривавих сутичок. Якщо ж підняти планку графіки ще вище, то без активації генерації кадрів уже не обійтися. Тільки цей інструмент зможе вберегти відеоряд від важких просідань FPS.

У нативному варіанті без жодних допоміжних технологій комфортно паркурити міськими дахами та битися із зараженими в Dying Light: The Beast можна на середніх налаштуваннях графіки. У такому режимі система забезпечує цілком прийнятну середню частоту оновлень екрана у 60 разів на секунду, і цього вистачає для підтримання високої динаміки ігрового процесу без помітних затримок.

А от при переході до високих налаштувань без сторонньої допомоги вже буде менше 60 FPS, що для швидкого екшену від першої особи межує з дискомфортом. Вирівняти цю ситуацію можна двома шляхами: використати традиційний апскейлер або ж звернутися до новітніх алгоритмів генерації кадрів. Нам здалося, що якщо вибрати все ж таки двократну генерацію кадрів замість технології масштабування, то FPS повернеться до здостатніх значень, а фінальна картинка при цьому здаватиметься ніби трохи чіткішою та загалом приємнішою на око.

Завітати до популярної королівської битви Fortnite можна і на максимальних епічних налаштуваннях графіки. Проте для підтримки комфортної та стабільної частоти кадрів у такому разі знадобиться обов'язкова допомога технології DLSS у режимі якості.

А от якщо хочеться трохи підвищити загальну чіткість картинки, можна піти дещо іншим шляхом: знизити графічний пресет на один крок до високих та натомість активувати фірмове згладжування DLAA, яке працює без масштабування. Хоча, будемо відверті, більшості затятих гравців усі ці маніпуляції та пошуки ідеальної картинки усе одно здадуться абсолютно марними, адже у змагальних шутерах старі-добрі «мінімалки» заради максимального FPS завжди «рулять».

Ганяти безкрайніми просторами у Forza Horizon 6 можна на чистих ультра налаштуваннях без залучення жодних додаткових технологій. Система чудово справляється з таким навантаженням, забезпечуючи плавний та комфортний ігролад у нативній роздільній здатності. За бажанням, звісно, можна піти ще далі та активувати RT-ефекти, але тоді одразу дасться взнаки брак відеопам’яті, що неминуче призведе до дратівливих посмикувань. Аби їх позбутися, доведеться звертатися по допомогу до апскейлерів, через що кришталево чиста нативна картинка, на жаль, просто кане в літа.

В оновленій GTA V Enhanced можна цілком комфортно проводити час на максимальних налаштуваннях графіки з пресетом графіки Maximum RT. Загалом ігровий процес відчувається чудово і не викликає нарікань, проте інколи, зокрема під час заміських поїздок ділянками з густою рослинністю, лічильник кадрів усе ж може опускатися нижче комфортних 60 оновлень за секунду.

А от якщо трішки поступитися максимальною деталізацією тіней та здійснити перехід до дуже високих налаштувань з RT, ситуація із продуктивністю значно покращується. Фреймрейт просто злітає за сотню кадрів за секунду, гарантуючи ідеальну плавність та стабільність, незалежно від кількості рослинності чи вибухів на екрані.

Вирушити пішки до густого лісу або ж завітати до гамірного табору у Kingdom Come: Deliverance II можна на високих налаштуваннях графіки. У такому режимі ця система почувається максимально впевнено, що яскраво підтверджують рівні показники рідкісних та дуже рідкісних подій. Навіть у людних і деталізованих локаціях ігролад залишається напрочуд плавним і не викликає жодних нарікань.

А от якщо захочеться підняти загальну якість картинки до рівня ультра, без залучення якісного апскейлера DLSS уже не обійтися. Із такими налаштуваннями під час візитів до тих самих таборів лічильник кадрів інколи може просідати трохи нижче позначки у 60 FPS. Проте, зважаючи на доволі розмірений та неквапливий загальний темп гри, подібні просадки не викликають серйозного дискомфорту і сприймаються цілком нормально.

Приміряти на себе роль нуарного приватного детектива у стильному шутері Mouse P.I. можна на максимальних ультра налаштуваннях із додатковим згладжуванням DLAA. Графіка на базі рушія Unity виявилася абсолютно невибагливою до ресурсів тестової системи, тому це випробування дається комп'ютеру легко. Ігровий процес відчувається просто чудово, а частота оновлення екрана впевнено штурмує позначку під 200 кадрів за секунду.

Відродження культової самурайської серії у вигляді Onimusha: Way of the Sword ми запустили на високих налаштуваннях із високим рівнем трасування променів та залученням DLSS у режимі якості. Проєкт розроблений на добре знайомому рушії RE Engine і за таких ввідних демонструє абсолютно комфортну частоту кадрів без жодних неприємних сюрпризів. Дивлячись на таку бездоганну плавність відеоряду під час динамічних боїв на катанах залишається лише гадати: це саму гру настільки старанно оптимізували з релізу, чи розробники просто ювелірно підкрутили сам рушій під актуальні відеокарти?

Ще одним яскравим представником рушія RE Engine у нашому списку стала Pragmata, і з продуктивністю тут усе теж добре. На високих налаштуваннях графіки лічильник кадрів впевнено тримається в районі 80 оновлень за секунду, забезпечуючи плавний ігровий процес. Єдиним помітним нюансом стають моменти швидкого переходу до нових обширних локацій, коли фреймрейт може на коротку мить проскочити нижче 50 кадрів. Проте система миттєво реабілітується та повертає стабільність відеоряду.

У легендарній королівській битві PUBG навіть на максимальних ультра налаштуваннях до роботи піддослідної системи немає абсолютно жодних зауважень. Середній фреймрейт впевнено тримається за позначкою у 140 кадрів за секунду. Із таким солідним запасом плавності відеоряду можна сміливо десантуватися у найбільш велелюдні локації на кшталт Починків або Школи та миттєво починати домінувати над суперниками. Ну а якщо для досягнення безкомпромісного кіберспортивного результату викрутити параметри графіки на мінімум, швидкість оновлення екрана стане взагалі шикарною.

Останній представник культової горор-серії Resident Evil Requiem відчувається помітно важчим для заліза, ніж попередні проєкти на цьому ж рушії з нашого тестування. Навіть на нормальних графічних налаштуваннях трасування променів із фірмовим згладжуванням DLAA гра починає потроху впиратися у скромний 8-гігабайтний відеобуфер. Це періодично виливається у поодинокі посмикування, особливо під час різких поворотів камери або переходу між кімнатами. Водночас чистої середньої частоти оновлення екрана тут цілком достатньо для прицільної стрільби по монстрах та комфортного занурення в страшну атмосферу.

Досліджувати небезпечну Зону відчуження у S.T.A.L.K.E.R. 2: Heart of Chornobyl на епічних налаштуваннях цілком реально, якщо заручитися підтримкою масштабування DLSS у режимі якості та двократної генерації кадрів. Із такими потужними помічниками відеоряд залишається красивим і чітким, забезпечуючи комфортний ігровий процес без просадок.

Якщо ж відмовитися від інтелектуальних прискорювачів рендерингу, доведеться спуститися до високого пресету, тепер можна і з додатковим DLAA. Хоча в такому нативному режимі візуальна складова моментами може здаватися навіть приємнішою оку, загальна плавність ігроладу трішки кульгає, позбавляючи гравця необхідної стабільності під час несподіваних сутичок із мутантами.

Занурення у незвідані глибини Subnautica 2 наразі дещо ускладнюється помітною нестачею оптимізації з боку розробників. Проте отримати задоволення від дослідження інопланетних океанів на високих налаштуваннях цілком реально, якщо обов'язково доручити обробку зображення розумному апскейлеру DLSS у режимі якості.

Альтернативним шляхом до стабільного відеоряду стане зниження графічного пресету до середнього рівня. За таких умов продуктивності системи вистачить, аби відмовитися від масштабування на користь додаткового згладжування, що дозволить покращити чіткість картинки та водночас вберегти частоту кадрів від неприємних просідань.

Викрутивши налаштування графіки на високий рівень у поєднанні з якісним пресетом DLSS, можна сміливо занурюватися в похмуру атмосферу The Sinking City 2. Зважаючи на загалом неспішний ігровий процес та детективну специфіку проєкту, отриманої продуктивності виявляється більш ніж достатньо для комфортного проходження. Відеоряд залишається приємним і стабільним, тож розслідувати моторошні таємниці ніщо не заважатиме.

Пригоди Геральта у третій частині «Відьмака» було б просто чудово проходити на традиційних налаштуваннях Ультра+, проте наявність відеокарти лінійки RTX так і манить активувати трасування променів. На жаль, навіть із залученням якісного DLSS середня частота кадрів у такому режимі опускається трохи нижче бажаних 60 оновлень за секунду. Тож чи варті всі ці покращені тіні, реалістичне глобальне освітлення та інші графічні принади втраченої бездоганної плавності ігроладу — питання цілком відкрите, і вирішувати його доведеться кожному гравцю особисто.

Простіші ж ігри, наприклад, казуальна Yet Another Zombie Survivors будуть по силаж такому ПК й на максимальних ультра налаштуваннях. У даному випадку відеоряд буквально літає, забезпечуючи бездоганно плавний ігровий процес. Навіть у ті моменти, коли на екрані починається справжній незрозумілий хаос із незліченними натовпами зомбі та яскравими спецефектами, частота кадрів залишається стабільно високою і не дає жодного приводу для хвилювань.

Підсумки 

Після такого тестування, можна з упевненістю сказати, що протестована збірка є відмінним базовим варіантом для сучасного геймера. Якщо відкинути компромісні бюджетні рішення на застарілих сокетах, цей комп'ютер пропонує надійний фундамент із широким вікном для подальших апгрейдів завдяки актуальній платформі AM5.

Можливостей зв'язки з процесора AMD Ryzen 5 7500F та відеокарти GeForce RTX 5050, навіть із «неактуальними» 8-ома ГБ відеопам'яті, і за умов 16 ГБ ОЗП цілком вистачить, аби впевнено пройтися всіма актуальними проектами. Система без проблем справляється як із динамічними кіберспортивними дисциплінами, видаючи комфортні сотні кадрів за секунду, так і з вимогливими AAA-проєктами, де за потреби ситуацію завжди витягнуть сучасні алгоритми масштабування та генерації кадрів або ж просто не самі важкі пресети графіки. Звісно, про повноцінний геймінг із важким трасуванням променів чи шляху тут не йдеться у тому числі в високих роздільностях — для цих технологій потрібен зовсім інший бюджет і клас пристроїв. Проте ця конфігурація на практиці доводить, що залишається надійною «робочою конячкою» для геймерів, які бажають зекономити, отримуючи при цьому цілком комфортний ігровий досвід.

Сам системний блок від ARTLINE залишив по собі винятково приємні враження. Він радує око охайною збіркою та підсвіткою, зовсім не дошкуляє зайвим акустичним фоном під максимальним навантаженням і повністю виправдовує очікування безпосередньо під час геймплею.

Сподіваємося, матеріал був для вас цікавим та корисним. Бажаємо вам стабільно високого FPS, низьких температур і тихої роботи системників.

Автор: Єгор Захар’єв