Процесор AMD Athlon 64 X2 3600+

«Починати треба з малого», - свідчить народна мудрість. Тому і ми, починаючи серію оглядів сучасних процесорів, розглянемо Athlon 64 X2 3600+, молодшу модель двоядерних процесорів AMD і приймемо цей процесор як відправну крапку. Такий вибір обумовлений тим, що одноядерні процесори зараз йдуть з сцени і застосовуються в першу чергу там, де справа не в продуктивності, а тільки в наявності комп'ютера як такого – «молодші двоядерники» викликають найбільший інтерес, з них і почнемо.

Але перш ніж розглядати якісь конкретні процесори декілька слів про архітектуру AMD Athlon X2.

У процесорах Athlon 64 X2 кожне ядро володіє вбудованою кеш-пам'яттю першого рівня об'ємом 128 Кб (64 Кб на дані і 64 Кб на інструкції), а також має свою кеш-пам'ять другого рівня, але інтерфейс пам'яті і шини HyperTransport використовується загальний.

Для узгодження роботи двох ядер з системними ресурсами використовується комутатор запитів Crossbar Switch (складова частина блоку Northbridge першої діаграми), який є ефективним сполучником між інтерфейсом системних запитів ядер і контролерами шин пам'яті і HyperTransport.

До речі сказати, згадка Northbridge (тобто Північний міст) на цій офіційній діаграмі не зовсім доречна з технічної точки зору, але з логічної цілком прийнятно, оскільки саме Північний міст в класичній архітектурі є елементом, що пов'язує між собою оперативну пам'ять, систему і процесор, через системну шину. У архітектурі Athlon 64 контролер оперативної пам'яті перекочував в процесор, звівши до мінімуму затримки при роботі з модулями пам'яті, тому перестала бути необхідна і традиційна Системна шина, яку замінили на більш відповідну і універсальну HyperTransport, – система на базі таких процесорів позбулася традиційного Північного моста. При переході до двоядерної архітектури процесори AMD отримали ще один функціональний блок - Crossbar Switch, що комутує запити двох виконавчих елементів до подільних ресурсів. Остання архітектурна зміна відбулася трохи пізніше, з економічних міркувань були зняті з виробництва моделі процесорів з 1 Мб кеш-пам'яті другого рівня на ядро, а сама молодша модель, Athlon 64 X2 3600+, отримала зменшений до 256 Кб кеш.

Специфікація

Зараз Athlon 64 X2 3600+ можна зустріти і в коробочній (BOX) і в «насипній» (OEM) комплектаціях. У першому випадку в навантаження йтиме непоганий алюмінієвий кулер, що дозволяє навіть небагато поекспериментувати з розгоном. Нам попався другий варіант – сам процесор і більше  нічого. Тестований Athlon 64 X2 3600+ має маркіровку ADO3600IAA4CU, яка розшифровується приблизно таким чином: ADO – Athlon 64 для робочих станцій з тепловим пакетом до 65 Вт (Energy Efficient, що зазвичай указується на коробочних версіях, оскільки такий процесор менше споживає енергії і менше гріється), 3600 – рейтинг процесора, I – тип корпусу 940 pin OµPGA (Socket AM2), A – напруга живлення ядра ≈1,25-1,35 У, A – максимально допустима температура корпусу ≈55-70°C, 4 – сумарний розмір кеш-пам'яті другого рівня 512 Кб (по 256 Кб на ядро), CU – ядро Windsor. Таке ж ядро використовується і в решті процесорів Athlon 64 X2 що мають 2х512 Кб кеш-пам'яті другого рівня, тобто перед нами фактично Athlon 64 X2 3800+ з апаратною заблокованою половиною кеша другого рівня у кожного ядра, завдяки чому він став дешевший і економічніший в плані енергоспоживання.  

Все вищевикладене компактно видає на огляд утиліта CPU-Z.

Розгін

Молодші моделі процесорів, та ще і із зниженим енергоспоживанням, зазвичай дозволяють отримати трохи «безкоштовної» продуктивності шляхом розгону (оверклокінга). Причому, сьогодні розгін не є чимось дуже складним, особливо якщо в руках хороша материнська плата з повним набором необхідних функцій в BIOS. А ще краще коли ця материнська плата уміє скидати настройки BIOS автоматично, у разі установки неробочих параметрів (хоча завжди можна скористатися перемичкою або кнопкою ClearCMOS, але для цього доведеться заглиблюватися в системний блок).

При розгоні процесорів AMD зазвичай застосовують наступний алгоритм:

• зменшують множник/частоту шини HyperTransport (зазвичай до 3х  або 600 Мгц);
• зменшують множник /частоту оперативної пам'яті (зазвичай до мінімальної);
• збільшують опорну частоту процесора (вона ж частота системної шини, FSB) до досягнення граничної частоти, на якій зможе стабільно робити процесор;
• досвідчені оверклокери збільшують напругу живлення процесора, а також можуть піднімати напругу живлення інших компонентів, що підвищує стабільність роботи і збільшує граничну робочу частоту всіх компонентів, але може викликати їх пошкодження;
• поступово збільшують множники/частоти оперативної пам'яті і шини HyperTransport до повернення їх в нормальний або навіть розігнаний стан.

Звісно, потрібно стежити за температурою процесора і компонентів, а також перевіряти стабільність роботи системи. У разі перегріву і недостатньої стабільності, доведеться трохи зменшити розгін. Але слід пам'ятати, що розгін не є гарантованою функцією, тобто один процесор може запрацювати на частоті що удвічі перевищує номінал, а інший не зможе розігнатися і на 5%.

Процесор, що потрапив на тестування, в материнській платі ASUS M2N-SLI Deluxe зміг стабільно заробити на частоті 2650 МГц при піднятій до 1,5 В напрузі живлення, що є середнім результатом (розгін 32,5%).