Збірка ASUS ProArt на GeForce RTX 5070 і Ryzen 7 9700X: І грати і працювати!

Зазвичай при згадці продуктивного ПК одразу виникають думки про високий FPS, трасування променів та сучасні ігри. Проте далеко не завжди такі системи купують першочергово для геймінгу. Часто головним пріоритетом стає робота з важким програмним забезпеченням, монтажем відео, рендерингом чи іншими професійними задачами, де від продуктивності залежить не лише комфорт, а й швидкість виконання роботи. Саме такий комп’ютер сьогодні потрапив до нас на огляд. Щоправда, це зовсім не означає, що він не здатен показати себе і в іграх. Тож поглянемо на нього детальніше та перевіримо, на що здатний піддослідний на практиці.

Тож саме для користувачів, яким потужний ПК потрібен насамперед для професійних задач, компанія ASUS представила лінійку ProArt. Вона орієнтована на творців контенту, дизайнерів, спеціалістів з монтажу відео, 3D-моделювання та інших напрямків, де на перший план виходять стабільність, зручність, продуктивність і надійність.

Головна ідея цієї серії — зробити систему максимально стриманою та функціональною. Тут немає звичних для ігрових рішень акцентів у вигляді агресивного дизайну, надлишкової RGB-підсвітки, ігрового звуку чи інших подібних особливостей. Натомість користувач отримує виважений зовнішній вигляд, акцент на якості компонентів та можливість працювати під довгими навантаженнями без зайвих компромісів. Як заявляє сам виробник — «Це для творчості», і саме навколо цієї ідеї побудована вся екосистема ProArt.

Тож розбиратися з усіма нюансами ми будемо на прикладі комп’ютера ASGARD PC A97X.32.S20.57.7342, в основі якого використовуються саме комплектуючі лінійки ASUS ProArt.

Почнемо з корпусу ASUS ProArt PA401 Tempered Glass, у кому зібрано ПК, адже він забезпечує перші враження. Це молодша модель професійної лінійки ProArt, яка успадкувала більшість ідей старшого PA602, але у компактнішому виконанні.

Основний акцент тут зроблено на ефективній вентиляції та стриманому зовнішньому вигляді. Передня панель отримала сітчасту структуру з підвищеною проникністю повітря, а за активне охолодження вже із заводу відповідають два масивні 160-мм вентилятори спереду та один 120-мм позаду. Самі вертушки мають збільшену товщину, завдяки чому створюють більший повітряний потік при нижчих обертах. Також корпус підтримує встановлення 240-мм радіатора СРО у верхній частині та великих відеокарт довжиною до 315 мм.

Додатково цікаво виглядає інтегрований контролер вентиляторів, механічний блокувальник кнопки живлення, щоб випадково не вимкнути систему у найвідповідальніший момент, та швидкознімні бічні панелі, що помітно спрощує обслуговування системи.

Основою всієї системи стала материнська плата ASUS ProArt B850-CREATOR WIFI NEO. Побудована вона на чипсеті AMD B850 та підтримує усі лінійки процесорів Ryzen під AM5. Для оперативної пам’яті передбачено чотири слоти DDR5 із можливістю встановлення до 256 ГБ і швидкості понад 9000 МТ/с.

Окремої уваги заслуговують слоти розширення. Для відеокарт доступні два повноцінні PCIe 5.0 x16, які можуть працювати у схемі x8 + x8. Накопичувачі ж отримали одразу два M.2 PCIe 5.0 та ще один PCIe 4.0. Тобто плата фактично готова до збірки топових конфігурацій.

Також у ProArt традиційно робиться ставка на інтерфейси. Тут маємо одразу два мережевих контролери Realtek по 5 Гбіт/с кожен, підтримку Wi-Fi 7, фронтальний USB Type-C на 20 Гбіт/с із подачею до 30 Вт живлення, роз’єм Thunderbolt / USB4 та велику кількість високошвидкісних портів. Для монтажних станцій, роботи з NAS або великою кількістю зовнішніх накопичувачів це дуже корисна особливість.

Ну і, звісно, присутні фірмові механізми ASUS Q-Design, які спрощують складання та модернізацію ПК.

За охолодження процесора відповідає «водянка» ASUS ProArt LC 240, яка також виконана у стриманому стилі лінійки без RGB-підсвітки та агресивних елементів. В її основі знаходиться 240-мм алюмінієвий радіатор та два 120-мм вентилятори Alphacool Apex Stealth Metal Power, здатні працювати зі швидкістю до 3000 об/хв.

Цікавою особливістю моделі стало використання вентиляторів із послідовним підключенням, що дозволяє зменшити кількість кабелів та зробити збірку акуратнішою. Помпа використовує новий трифазний електромотор, що повинно забезпечити стабільну і тиху роботу під тривалим навантаженням, що особливо важливо для рендерингу, монтажу відео чи інших професійних задач.

Також виробник додав світловий індикатор на водоблок, який може відображати поточний стан системи, залишаючись при цьому в рамках мінімалістичної концепції ProArt. Загалом же ця рідинна система охолодження більше орієнтована саме на тиху та стабільну роботу робочої станції, ніж на демонстрацію ефектної підсвітки чи ігрових можливостей.

Серцем системи став AMD Ryzen 7 9700X на архітектурі Zen 5. У його розпорядженні знаходяться 8 ядер у 16 потоків, базова частота складає 3,8 ГГц, а автоматичний розгін може сягати 5,5 ГГц. Також процесор отримав 32 МБ кешу L3, підтримку швидкої DDR5 та інтерфейсу PCIe 5.0, а заявлений теплопакет складає лише 65 Вт, що виглядає доволі стримано для такого рівня продуктивності.

Сам по собі Ryzen 7 9700X добре вписується у концепцію цієї системи. Його можливостей буде більш ніж достатньо для монтажу відео, роботи з графікою та прискорення ШІ.

Втім, варто розуміти, що перед нами все ж 8-ядерне рішення, і на фоні старших представників серії на кшталт 12 та 16-ядерних моделей воно вже виглядає менш безкомпромісним для дійсно важких проєктів і задач.

За графічну складову відповідає ASUS PRIME GeForce RTX 5070 OC Edition 12GB GDDR7. Побудована вона на архітектурі Blackwell та отримала 6144 CUDA-ядра, по 192 тензорних ядер та обчислювальних блоків, 80 блоків растерізації та 48 RT-ядер. Відеопам’ять представлена 12 ГБ GDDR7 з ефективною швидкістю 28 Гбіт/с на контакт через 192-бітну шину. Щодо робочих частот, то вони становлять 2325 МГц в базі та 2557 в режимі буста.  

Цікаво, що хоч відеокарта і належить до лінійки PRIME, візуально вона дуже вдало вписується у всю концепцію ProArt. Тут немає агресивних вставок, яскравих RGB-елементів чи надто «геймерського» оформлення. Навпаки — стриманий чорний дизайн, прямі лінії та мінімалістичнний стиль.

А за охолодження відповідає кулер з трьома вентиляторами Axial-Tech, а сама карта займає 2,5 слота та має довжину трохи більше 30 см, тому виглядає доволі компактно на фоні сучасних прискорювачів високого класу.

До речі, детальний огляд цієї моделі можна знайти у нас на сайті.

В ролі оперативної пам’яті використовується комплект Kingston FURY Beast Black DDR5-6000 загальним обсягом 32 ГБ, набраний двома модулями по 16. Працює він на швидкості 6000 МТ/с з доволі агресивними таймінгами CL30, що зараз вважається одним із найкращих варіантів саме для платформи AM5.

Модулі підтримують профілі AMD EXPO, тому отримати заявлені характеристики можна буквально одним кліком у BIOS. Також тут встановлені алюмінієві радіатори чорного кольору, які добре поєднуються із загальною стриманою стилістикою збірки.

Для більшості простих робочих задач обсягу у 32 ГБ сьогодні буде достатньо. Проте у випадку дуже важких проєктів або складних сцен у професійному ПЗ надалі можна замислитися про розширення ОЗП.

Для зберігання операційної системи, програм та робочих матеріалів використовується Kingston KC3000 обсягом 2 ТБ. Це вже далеко не базове рішення — накопичувач працює через інтерфейс PCI Express 4.0 x4, використовує пам’ять 3D TLC NAND та оснащений DRAM-буфером.

Швидкості послідовного читання та запису тут можуть досягати близько 7000 МБ/с, тому диск добре підходить не лише для ігор, а й для роботи з великими архівами, проєктами, відеоматеріалами чи рендерингу.

Також варто відзначити достатньо високий ресурс запису та наявність графен-алюмінієвої теплорозподільної пластини, яка допомагає контролювати температуру під тривалими навантаженнями. Для системи, орієнтованої на професійне використання, це доволі логічний вибір.

Живить усю систему блок ASUS TUF Gaming 850W Gold EVO. І хоча він належить уже до ігрової серії TUF, у контексті цієї збірки виглядає цілком доречно.

Модель отримала сертифікацію 80 PLUS Gold, відповідає сучасним стандартам ATX 3.1 та PCIe 5.1, а також підтримує роз’єм 12V-2×6, який використовується новими відеокартами NVIDIA. Потужності у 850 Вт тут більш ніж достатньо не лише для поточної конфігурації, а й залишає хороший запас на подальші оновлення.

Окремо виробник акцентує увагу на використанні компонентів військового класу, посиленій елементній базі та захисному покритті плати від пилу й вологи. Додатково реалізований напівпасивний режим роботи вентилятора, тому при невисокому навантаженні блок може працювати безшумно.

Приємним бонусом стала повністю модульна система кабелів — для збірки в стилі ProArt із акцентом на акуратність і хорошу вентиляцію внутрішнього простору це точно не буде зайвим.

Прогрів  

Почнемо наші тести з прогріву системи.

У стані простою все ідеально — температури у нормальному діапазоні: 46 градусів на процесорі та досить низькі 36 градусів на відеокарті. А систему взагалі нечутно.

Під час комплексного випробування важким FurMark процесор вже досяг 64 градусів Цельсія. Але помітного шуму система майже не видала — усе в межах норми, а може навіть і нижче. Відеокарта, у свою чергу теж не стресувала і грілася до 66 градусів, при цьому працюючи на частоті близько 2600 МГц. VRAM же постійно мала температуру 56 градусів.

Щодо ігрового сценарію, то тут процесор скинув приблизно 1 градус нагріву і його температура впала до 63 градуси, а відеокарта працювала в температурному діапазоні від 57 до 58 градусів Цельсія, проте збільшила частоту роботи вже до 2850 МГц з хвостиком. Щодо відеопам’яті, то тут температура все ще не дійшла до рівня 60-ти градусів.

Розуміючи різні сценарії використання своїх відеокарт, компанія NVIDIA пропонує два типи драйверів — Game Ready та Studio. Перший орієнтований насамперед на геймерів і намагається забезпечити максимально швидку оптимізацію під нові ігри, свіжі патчі та актуальні ігрові технології. Другий же робить ставку на стабільність роботи у професійних застосунках — редакторах відео, програмах для роботи з графікою, 3D-пакетах та іншому спеціалізованому програмному забезпеченні.

Саме тому для нашої системи ми вирішили використати Studio Driver, адже він краще відповідає загальній концепції збірки ProArt. Водночас виникає цілком логічне питання — а що буде, якщо після рендерингу, монтажу чи інших робочих задач просто запустити сучасні ААА-проєкти, чи вдасться отримати приємний ігролад?

Синтетика 

Далі ми запустили деякі синтетичні тести для того, щоб повністю впевнитися у стабільності роботи ПК без поглиблення у важкі робочі бенчмарки. Тож зараз ви можете подивитися на результати цих випробувань та, можливо, порівняти із власними системами або іншими конкурентами.

Ігрові тести 

Тепер плавно переходимо до тестів в іграх, які були проведені в найактуальнішій роздільній здатності Quad HD.

Починаємо з останьої частини саги - Assassin’s Creed Shadows. На ультра високих налаштуваннях та з максимально доступним трасуванням променів доводиться одразу вмикати збалансований режим DLSS. З таким розкладом ігролад є повністю прийнятним, хоча інколи продуктивності трохи не вистачає для того, щоб отримати 60 стабільних кадрів за секунду. Тому саме генератор кадрів виводить процес на ідеальний рівень.

Вступити в битву проти іншої команди в Battlefield 6 вдається і на максимально доступному пресеті Overkill, де навіть додаткове згладжування не стає перешкодою. А от двократний генератор кадрів дозволить підібратися до фреймрейту, притаманного більш швидким моніторам, при цьому забезпечуючи найнасиченішу та реалістичну картинку без зайвих затримок керування.

Четверта Borderlands вже встигла показати себе як доволі важкий проєкт для сучасних систем. На дуже високому пресеті разом із якісним режимом DLSS та двократним Frame Generation отримуємо комфортний FPS, хоча за моніторингом все ж помітні невеликі посмикування та нерівномірність часу кадру. Саме ці нюанси згладжують ШІ-функції, тому під час активних перестрілок вони не ріжуть око.

Зрозуміло, що така система легко «вивезе» Counter Strike 2 і на дуже високих налаштуваннях, але пробігти відновленою мапою Cache все ж таки захотілося. Тож в такому режимі «поганим» значенням стає аж 190 кадрів за секунду, а на відкритих локаціях без димових ефектів FPS стрибає вище показника у 300 оновлень за секунду.

Дуже важке трасування шляху у Cyberpunk 2077 з пресетом Overdrive дається піддослідному прискорювачу важко і подеколи мати стабільні 60 FPS, на жаль, не вдається. При цьому, якщо не гнатися за нативною картинкою та не розглядати усі текстури та об’єкти на стопкадрах, то завдяки збалансованому DLSS у парі з двократним генератором кадрів вдається отримати більш ніж пристойний ігролад.

А от не такий важкий пресет RT Ultra дозволяє ганяти неоновим містом вже без генератора кадрів з ідентичними емоціями. Тепер продуктивності графічного прискорювача стає достатньо, щоб разом з якісним режимом DLSS отримати коло 70 оновлень екрану за секунду. Тож можливо такий варіант проходження даної гри виявиться більш привабливішим для більшості гравців та хейтерів фреймгену.  

Вирушати у важкі подорожі з купою валіз на спині в другій частині Death Strading вийде і на дуже високих налаштуваннях графіки з використанням DLAA. При цьому частота оновлення екрану майже завжди коливається між значеннями у 70 та 80 середніх кадрів за секунду. А от у більш важких моментах під час бою чи у наповнених «тварями» локаціях можуть проскакувати відчутні, хоча й не критичні, просідання.

Без активного трасування шляху останній DOOM проходиться практично без зауважень. На найважчому пресеті Ultra Nightmare з додатковим DLAA згладжуванням отримуємо дуже чітку нативну картинку та достатній запас FPS, щоб комфортно знищувати хвилі демонів навіть під час найактивніших сутичок.

А ось після активації ресурсоємного трасування шляху ситуація вже помітно ускладнюється. Для забезпечення прийнятної продуктивності доводиться підключати практично усіх «помічників» у вигляді збалансованрго DLSS та генератору кадрів, хоча б 2X. В результаті отримуємо приблизно той самий рівень FPS, проте частина дрібних деталей та окремих елементів картинки вже втрачає чіткість, з’являється помітний шум, що місцями може дійсно трохи подразнювати, особливо під час швидкого переміщення без котрого в цій грі не обійтися.

Спокійний паркур над невеликим табірцем у Dying Light: The Beast відчуваються дуже реалістичним завдяки максимально доступному пресеті графіки Ultra у поєднанні з якісним DLSS. Тут утримати середню частоту оновлення екрану на рівні 110 кадрів за секунду допомагає двократний генератор кадрів. Проте потрібно розуміти, що під час нічного виживання чи сонячної погоди на інших локаціях, де трасуванню променів буде надано більше можливостей для розкриття, частота кадрів може бути трішки нижчою.

Продуктивності системи цілком вистачає щоб з комфортом долати дороги Японії у новоспеченій Forza Horizon 6 на екстремальних налаштуваннях з трасуванням променів і додатковим згладжуванням. Але, гра періодично нагадує, що 12 ГБ відеопам’яті для такого пресету вже обмаль і це виливається в незначні посмикування. Кому останнє заважатиме – доведеться трішки зменшити апетити і незначно спростити налаштування графіки.

У Kingdom Come Deliverance II на ультра налаштуваннях маємо чудову продуктивність й без застосування апскейлеру — тож його переводимо в режим додаткового згладжування. Це не завадить отримати понад 70 кадрів за секунду в середньому і навіть під час пробіжок через табори просідань чи посмикувань не спостерігалося.

Pragmata працює на рушії RE Engine, де активація Path Tracing одразу помітно змінює загальне сприйняття картинки — освітлення, відображення та тіні стають значно реалістичнішими. Втім, для RTX 5070 такий режим вже виявляється доволі важким, тому доводиться вмикати допомогу з DLSS у якісному режимі та генератору кадрів. У результаті отримуємо комфортний FPS і приємний ігролад. При цьому, на відміну від DOOM: The Dark Ages із максимальним трасуванням шляху, тут артефакти та втрата чіткості проявляються значно слабше, і під час гри практично не привертають уваги.

Ми вже досконало досліджували продуктивність саме RTX 5070 у Resident Evil Requiem. Тож знаємо, що найоптимальнішими вибором прискорювачів рендеру при грі на максималках з трасуванням шляху стануть якісний DLSS та двократний генератор кадрів. Таким чином вдається отримати максимально насичене та реалістичне оточення у поєднанні з комфортним запасом продуктивності.

Із ультра налаштуваннями в S.T.A.L.K.E.R. 2: Серце Чорнобилю все також чудово. Тут маємо комфортний ігролад, але лише з допомогою генератору кадрів, який в цій грі дуже приємно «бустить» плавність відеоряду та забороняє грі відбирати бажане задоволення у важких для системи локаціях.

Завершуємо тестування дослідженням підводного світу в Subnautica 2, де на епічних налаштуваннях для отримання найприємнішого досвіду стає в нагоді лише якісний режим DLSS. Тож тепер можна шукати рідкісних ресурси, розглядати корали і риб або ж піти по сюжету виживання в умовах небезпечного океану.

Підсумки

Як ми й переконалися під час тестування, з компонентів серії ASUS ProArt цілком реально зібрати не просто потужний ПК, а повноцінну робочу станцію з акцентом на професійні задачі, розширений функціонал та максимально серйозний зовнішній вигляд. Тут немає агресивного дизайну, надлишкової підсвітки чи типово ігрових елементів — натомість отримуємо стриману стилістику, велику кількість корисних дрібниць та продуманість практично в кожному компоненті.

Особливо сподобалася увага до деталей: швидкий монтаж комплектуючих, акуратний кабель-менеджмент, логічне розташування елементів, хороші вентиляція корпуса і охолодження компнентів та загальна цілісність усієї системи. Відчувається, що збірка створювалася саме для людей, які проводять за ПК не кілька годин у грі, а повноцінний робочий день.

Втім, після завершення монтажу, рендерингу чи роботи з графікою ніхто не забороняє просто запустити гру. І тут система приємно справляється на «ура» — всі найновіші проєкти проходяться практично без компромісів, а навіть важкі випробування з трасуванням променів та шляху здебільшого вирішуються завдяки сучасним ШІ-технологіям. При цьому оптимізовані під робочі застосунки драйвери ніяк не заважають іграм.

Окремо хочеться відзначити акустичний комфорт. Навіть під час виконання важких комплексних задач та тривалих ігрових сесій система залишалася напрочуд тихою, а температури при цьому не викликали жодних питань. Саме такі дрібниці й формують загальне враження від готової збірки.

Автор: Єгор Захар’єв