Комп’ютерний корпус із дерева своїми руками. Частина 2: «Вода»

Метою статті є можливість показати у вигляді хронологічної повісті, що моддінг комп'ютерного заліза з наступним його розгоном не є щось «заумне», доступне тільки для дипломованих інженерів-техніків, на прикладах довести його перспективність, доступність і, звісно, простоту. Читачі зможуть знайти приклади вирішення проблем, які стояли перед ними в минулому і можуть з'явитися в майбутньому. Більше того, усі представлені зміни будуть супроводжуватися відповідними тестами для оцінки зміни нагрівання, продуктивності і побічно рівня шуму. По можливості, будуть вказані витрачені на модернізацію кошти і передбачувані місця, де можна придбати відповідні компоненти в різних містах. Більше того, бажаючим самим зайнятися моддінговим ремеслом будуть навіть надані креслення, на базі яких, без особливих зусиль, можна буде спроектувати і створити свій, ексклюзивний, призначений саме для певної конфігурації комп'ютера, корпус із набором необхідних функцій, або ж повторити запропоноване.

Вступ

Напевно більшість ентузіастів стикалися з проблемою, коли потенціал до підвищення тактових частот на основних вузлах комп'ютера є, а можливості зробити «той самий» розгін - немає. Причому проблеми в різних випадках різні: недостатній блок живлення (перезавантаження), занадто високі робочі температури (зависання), відверте побоювання «спалити» так важко зароблені пожитки і, нарешті, банальна відсутність фінансів на модернізацію або заміну системи охолодження. Перші дві проблеми відносно нескладні, оскільки є лише технічними. Блок живлення можна купити і потужніше чи підсилити його за рахунок старого, ще більш недолугого, що порошиться в шафі після апгрейду. З температурами основних вузлів теж можна «знайти спільну мову», замінивши систему охолодження на більш продуктивну. Третя ж проблема: «відверте побоювання «спалити» так важко зароблені пожитки» не є чимось ганебним. Навпаки, бажання захистити вміст комп'ютера абсолютно нормальний, і перебороти це побоювання потрібно певними глибокими знаннями «про розгін». Ознайомлення зі статистикою розгону, його методами і прийомами, а також проведення ретельних тестів на нагрівання і стабільність – ось найкращий засіб захистити так важко зароблений комп'ютер. Ну і нарешті, четверте: «банальна відсутність фінансів на модернізацію». Нічого ганебного немає і у цьому, що користувач не бажає витрачати багато на покращення комп'ютера, адже це не сама необхідна річ у житті, але і відмовлятися від «умовно безкоштовного» збільшення продуктивності завдяки розгону теж якось безглуздо. Хочеться звернути увагу читача на те, що автор цієї статті мав таку ж проблему та рішення її знайшов досить неординарне – у вільний час почав писати статті. Це дозволило без шкоди сімейному бюджету отримати необхідні комплектуючі.

На передньому плані фотографії, ще в упаковці, майбутня система водяного охолодження, яка буде знижувати температуру вмісту корпуса, що є на задньому плані. Що ж стосується корпуса, то це «Шпаківня 001». Так його назвав автор через вигадливу конструкцію і зовнішній вигляду.

Докладний опис створення даного корпуса описаний у першій частині матеріалу «Комп’ютерний корпус із дерева своїми руками. Частина 1: «Повітря»», включаючи пояснення причин його створення, наявність робочих креслень, а також тестування на нагрівання і продуктивність його вмісту, який має наступну комплектацію:

• процесор Intel Core 2 Quad Q9550;
• материнська плата ASUS P5N-D;
• дві відеокарти ASUS EN8800GTS/HTDP/512M;
• оперативна пам'ять OCZ Titanium OCZ2T800IO1G;
• блок живлення PowerLux PL-550PFC-DF;
• кулер для процесора Thermaltake Ruby Orb;
• приводи CD-ROM Sony CDU5261 і DVD-RW Optiarc AD-7173;
• дисковід Sony MPF920-Z/CU1;
• жорсткі диски 200Gb Seagate ST320082 2AS і 500Gb Hitachi HDP725050GLA;
• звукова карта Creative Audigy 2 ZS;
• кардрідер ST-Lab U-402B.

Система водяного охолодження Thermaltake

«Колишні» фахівці, що вже мають досвід в експлуатації систем водяного охолодження (далі в тексті С.В.О.), напевно б охарактеризували завдання по охолодженню флагманського процесора Intel Core 2 Quad Q9550 і двох відеокарт ASUS EN8800GTS/HTDP/512M лише силами «води», як досить складну. Складність її полягає в тому, що взагалі налічується велика кількість елементів контуру. Блок-схему з проектованим контуром можна вивчити трохи нижче:

Яка б потужна не була помпа, створити необхідний тиск, для «проштовхування» води через три радіатори і три водоблока – завдання серйозне. Однак як такої, альтернативи не було. Підключення водоблоків відеокарт і радіаторів №002 і №003 паралельно один до одного – обумовить різний потік води, і як наслідок – різну інтенсивність охолодження, що неприйнятно, а докуповувати ще одну помпу і створювати два альтернативних незалежних один від одного контури для процесора і відеокарт не є можливим через відсутність лише помпи у вільному продажі (тобто у Дніпропетровській області на момент покупки). Отже, було вирішено залишити на блок-схемі, як планувалося початково. Добре, що залишалися радіатори (елемент охолодження) після кожного водоблока (елемент нагрівання), що обіцяло прийнятний рівень температури циркулюючої рідини, навіть при малій інтенсивності циркуляції. Але це все теорія. На практиці з'явилося ще одне завдання: «знайти в продажі необхідні компоненти». Ні, «під замовлення» звісно можуть привести все, що завгодно, але і коштувати воно буде чимало, та і термін доставки може бути довгим, тому вибір падав на те, що було в продажі.

Ще купуючи вентилятори Thermaltake Cyclo 12cm Red Pattern і Thermaltake Cyclo 12cm Logo Fan (коли створювався корпус «Шпаківня 001») у спеціалізованій крамниці була помічена С.В.О. Thermaltake Big Water 745:

У її комплектацію входили:

• Помпа, що має розміри 75 х 70 х 75 мм (Д.Ш.В.) з можливістю перекачування до 400 літрів у годину, споживана потужність ~10,8 Вт. Також помпа має синє підсвічуванням і за заявою виробника в роботі створює рівень шуму не більше 16 дБ.
• Резервуар розмірами 86 х 66 х 110 мм (Д.В.Ш.) ємністю до 350 мл.
• Великий радіатор розмірами 272 х 120 х 35 мм (Д.В.Ш.), що складається з мідних трубок і алюмінієвих пластин. Радіатор має два вентилятори типорозміру 120 х 120 х 25 мм (Д.В.Ш.) з незмінною швидкістю обертання крильчатки 1300 об/хв. За заявою виробника, дані вентилятори створюють шум не більше 26 дБ. Також до даного радіатора в комплекті поставляються спеціальні «ніжки» для того, щоб була можливість розташувати останній на підлозі поруч із системним блоком, якщо в ньому не вистачає місця.
• Малий радіатор розмірами 166 х 122 х 35 мм (Д.В.Ш.), що складається з мідних трубок і алюмінієвих пластин. Також радіатор має один вентилятор типорозміру 120 х 120 х 25 мм. (Д.В.Ш.) та швидкість обертання крильчатки від 1300 об/хв до 2400 об/хв., яку можна регулювати. Рівень шуму при цьому не перевищує 16-30 дБ відповідно. Для регулювання швидкості в комплекті додається спеціальна заглушка на задню панель корпуса комп'ютера із змінним опором, завдяки якому і відбувається регулювання швидкості обертання крильчатки вентилятора. Варто відзначити, що даний регулятор можна зняти, і при його відсутності вентилятор працює на максимальній швидкості 2400 об/хв.
• Водоблок для процесора, що має розміри 78 х 60 х 23,5 мм (Д.Ш.В.), складається з мідної основи і акрилової кришки, обладнаний синім підсвічуванням. Тип каналу водоблока – «лабіринт».
• Гумові прозорі шланги діаметром 3/8” або 9,5 мм, що мають зеленуватий відтінок. Довжина комплектного набору - 4 метра.
• Комплект кріплення водоблока притискними пластинами, розрахований під усі модифікації роз’ємів процесорів AMD K8 і Intel LGA 775.
• Рідина для системи: має антикорозійні присадки і зеленуватий відтінок, ефектно світиться при попаданні на неї променя світлодіода. Об'єм - 0,5 літра.
• Наклейки на корпус.

Але комплектація С.В.О. Thermaltake Big Water 745 не задовольняла потребам блок-схеми, наведеної раніше в статті, оскільки до неї входили тільки два радіатори, а згідно умовам проекту були необхідні ще один радіатор і два водоблока для відеокарт. На щастя, на прилавку крамниці пилився радіатор Thermaltake TMG1, що продавався у роздріб та мав наступні розміри 155 х 125 х 35 мм (Д.В.Ш.). Радіатор, побудований з фірмових капілярів Thermaltake, має один вентилятор типорозміру 120 х 120 х 25 мм. (Д.В.Ш.) із швидкістю обертання крильчатки в межах від 1300 об/хв до 2400 об/хв., що можна регулювати. Рівень шуму при цьому не перевищує 16-30 дБ відповідно. Для регулювання швидкості додається в комплекті спеціальна заглушка на задню панель комп'ютера зі змінним опором, завдяки якому і відбувається регулювання швидкості обертання крильчатки вентилятора. Цей регулятор можна зняти, і при його відсутності вентилятор працює на максимальній швидкості 2400 об/хв. Взагалі, Thermaltake TMG1 нічим не відрізняється від комплектного малого радіатора С.В.О. Thermaltake Big Water 745, за винятком технології самого радіатора. Обидва вони чудово підійдуть на місце охолоджувачів циркулюючої рідини після водоблоків відеокарт.

Що ж стосується водоблоків для відеокарт ASUS EN8800GTS/HTDP/512M, то знайти щось відповідне у асортименті місцевих крамниць було дуже важко. Після розгляду деяких варіантів, було вирішено замовити два фірмові водоблока Thermaltake TMG ND3:

У комплектацію кожного входили:

• Сам водоблок, що має розміри 189 х 97 х 35 мм (Д.В.Ш.), постачений тихохідною турбіною зі швидкістю обертання 1500 об/хв і синім підсвічуванням.
• Додаткова перфорована заглушка для відсіків плат розширення (один слот).
• Перехідні фітинги на 3/8” чи 1/4”.
• Вісім термопрокладок для відеопам’яті.
• Чотири радіатори для елементів системи живлення відеокарти з нанесеним «тремоклеєм».
• Болти кріплення водоблока.
• Наклейки на корпус.

Потрібно відзначити, що такий хід був досить ризикованим, оскільки компанія Thermaltake не обіцяє офіційну підтримку водоблокам Thermaltake TMG ND3 відеокарт на GeForce 8800GTS512.

Однак єдиною альтернативою були тільки водоблоки Thermaltake TMG ND4, які мали офіційну сумісність тільки з GeForce 8800GTX, а до GeForce 8800GTS512 вони не підходили взагалі (системи живлення різні), до того ж за водоблок Thermaltake TMG ND4 ціна була набагато вища.

Одразу варто відзначити, що купуючи продукцію компанії Thermaltake ніяких особливих симпатій до цього виробника не було, просто купувалося те, що було в наявності.

Проектування корпуса «Шпаківня 002 Water World»

Подібно ситуації в першій частині статті «Комп’ютерний корпус із дерева своїми руками. Частина 1: «Повітря»», знову встало питання: «Який же саме спроектувати корпус? Вертикальний, горизонтальний? Як організувати вентиляцію? Як розташувати внутрішні елементи, адже їх не так і мало». Більш того, додалися ще і компоненти С.В.О., які мають досить важкі габарити і взагалі не влізуть у старий корпус. Нагадаємо, що розташування компонентів у корпусі «Шпаківня 001» було наступним:

Зрозуміло, що єдиним раціональним розташуванням радіаторів, які точно вирішено інтегрувати в корпус, було розташування їх у задній стінці корпуса, оскільки саме через неї відбувався вихід всього повітря, що нагнітається через передню панель. Описувати весь процес розмітки і підбору геометричного розташування безглуздо, легше представити просто робочі ескізи в порівнянні з попереднім результатом.

Щоб виправити дрібні недоліки попередньої версії корпуса «Шпаківня 001», ми дещо змінили  наявними «дрібницями». Наприклад, одним з основних недоліків вважається саме важкий доступ до вмісту корпуса, адже в першому його варіанті складання відбувалося саморізами по дереву без можливості оперативного його розкриття. Більшість таких простих, і водночас необхідних дій, як скидання налаштувань джампером CMOS, встановлення іншої оперативної пам'яті, вентиляторів і т.ін., чи навіть можливість виміряти температуру елементів материнської плати або відеокарти виявилося виконати неможливим. У новій концепції корпуса «Шпаківня 002 Water World» даний недолік заплановано усунути досить витончено. Червона смужка на ескізі (вигляд з боку у розрізі) показує горизонтальну лінію розпила бічних панелей, що дасть можливість розкрити верхню частину корпуса подібно капоту автомобіля і без особливих зусиль дістати все, що необхідно, для проведення технічного обслуговування чи будь-яких інших дій. Жовтою лінією, якщо хто ще не догадався, показано плановане оглядове скло. Причина його появи має не настільки естетичний сенс, як можливість візуально проконтролювати, що відбувається в середині. Не будемо забувати, що С.В.О. має не тільки «плюси» у вигляді теоретично чудового охолодження, але і «мінуси» у вигляді теоретично можливої течі в контурі. Хоча в системі і застосовується, як правило, діелектрична рідина, перспектива залитої материнської плати, відеокарти, блоку живлення чи жорсткого диска явно не радує. Ну і нарешті, синіми відрізками показана незмінна супровідна декоративних оглядових вікон – підсвічування. Адже якщо є необхідність візуально контролювати, що відбувається в середині корпуса, то потрібно, як мінімум, освітити його, для того, щоб не розглядати його під настільною лампою, а чітко бачити вміст «на ходу».

Після остаточного вирішення всіх нюансів пов'язаних з формою, орієнтацією і розташуванням вмісту, як і у попередній статті, читачу надаються робочі креслення корпуса «Шпаківня 002 Water World».

А також можливість скачати (skvorechnik_002_water_world.zip) їх в оригінальній якості.

Створення оглядового вікна і гравірування на ньому

Звісно ж, оглядове вікно, коли вже так вирішили, повинно мати свою родзинку. Гравірування – один з найпоширеніших прийомів у ремеслі моддінга. Гравірують все, що тільки в голову прийде, починаючи від власних «ніків» у мережі і закінчуючи оголеними натурами «ню». Автор вирішив теж трохи додати креативу. Отже як саме, можна подивитися трохи нижче, а зараз слід розібрати технічні питання: «на чому гравірувати?», «чому гравірувати?» і «як гравірувати?»:

• Улюбленим матеріалом у моддерів є акрил або «по старому» - оргскло. Прозорий полімер гарно піддається фрезеруванню і наступному фарбуванню. Однак чомусь завжди недомовляють, що він тьмяніє з часом (як будь-який полімер). Отже цей матеріал як легко гравірується, так і легко дряпається. Альтернативою акрилу можна вважати просте скло. Але скло це не полімер, при його обробці слід розуміти, що його пил, гострі шматки і «крихта» дуже шкідливі для організму людини. Але натуральне скло, у порівнянні з акрилом, виглядає дещо приємніше і не тьмяніє з часом (якщо його хоча б раз на місяць протирати).
• В ідеалі найкраще використати спеціалізовані машинки для гравірування, які у вільному продажі коштують від 40$. Складається така машинка з подоби мініатюрної дрилі, гнучкого шланга із тросиком в середині і затискним патроном на кінці, а також цілого спектра різноманітних насадок. Однак купувати набір заради однієї гравюри шкода, тому в домашніх умовах цілком достатньо купити одну насадку, вартість якої рідко перевищує 1$ і вставити її в невеликий побутовий дриль, а краще шуруповерт. Як кажуть: «дешево і сердито».
• Насадка для гравірування - це мініатюрний абразивний камінь кулястої форми діаметром 2-3 мм. Передавши на нього обертаючий момент навколо поздовжньої осі й натиснувши на поверхню для гравірування, він вибирає невелику частину поверхневої фракції - це процес гравірування. Особливих фізичних зусиль не потрібно, але терпіння треба багато.

У нашому випадку було обрано звичайне натуральне скло, а робоче місце виглядало ось так:

Засоби індивідуального захисту (що дуже важливо) – респіратор типу «пелюстка» і захисні окуляри. Також бажано виконувати роботу при гарному освітленні і знаходитися на відкритому повітрі, щоб скляний пил було видно. Ідеальним місцем буде балкон звичайної «багатоповерхівки» з відкритими навстіж вікнами. А купити скло можна в будь-якій скляній майстерні чи навіть у столярні, де роблять побутові меблі. Автор купив шматочок, розмірами 285 х 260 х 4 мм (Д.В.Ш.) за ціною всього 7 гривень, але разом з обробкою країв (щоб не різати руки) його ціна збільшилася до 20 грн. Обробляти краї скла самостійно на «наждаку» або напилком настійно не рекомендується, адже в ідеалі скло обробляється на «наждаку» спеціальним абразивним каменем під струменем води щоб уникнути розльоту дрібної скляної крихти.

Наступним кроком створення гравюри прийнято вважати розфарбування. Автор віддав перевагу жіночому лаку для нігтів із блиском, попередньо «виклянчив» його у супутниці. Незважаючи на те, що використання лаку для нігтів із блиском викличе у багатьох різні емоції, хочеться відзначити, що прозорий лак дуже легко лягає в улоговинку, залишену насадкою при гравіруванні. При цьому він створює своєрідну «лінзу», яка потім дуже ефектно переломлює промінь світлодіода (особливо ультрафіолетового) і створює своєрідний ефект голограми. На даний момент вийшло наступне:

Поки ось так - скромно і непоказно…

Створення корпуса «Шпаківня 002 Water World»

Матеріал, який є основою для складальних панелей корпуса, був колишній - Д.С.П., оскільки ще в минулій темі, при створенні першої модифікації корпуса, було з'ясовано, що більш підходящого знайти у продажі не вдається або невигідно купувати через непомірно високу ціну. Отже, після складання угоди з майстром і передачі робочих креслень, вже через тиждень «на руках» було наступне:

А у напівскладеному вигляді «Шпаківня 002 Water World» мала такий вигляд:

Серед нюансів обробки/складання варто відзначити, що шурупи для складання використані з голівкою «пірамідкою» і вкручувалися «у потай».

Таким чином, просвердлюючи отвори, потрібно свердлити у два заходи. Першим свердлом, рівним діаметру шурупа, наскрізь, а друге повинне бути не менше діаметра капелюшка шурупа. Отже, капелюшок ховається в сам матеріал і пізніше заклеюється оздоблювальним матеріалом.

Оглядове скло, яке знаходиться у верхній частині корпуса, буде вставлятися в пази бічних панелей (на розпірку).

Останні створювалися ручною машинкою для шліфування кутів чи, як то кажуть, «болгаркою» з диском на міліметр-два товстіше, ніж скло.

Кошик для жорстких дисків, кардрідера, дисководу і приводів був виконаний з «беушного» оргскла, купленого зовсім недорого «з рук» на стихійному ринку.

Розкроювали тією ж «болгаркою», але цього разу диском «по металу» меншої товщини. Взагалі, практика показала, що найкраща якість розпилу виходить при найменшій товщині диска і найвищій швидкості розпилу, оскільки в інших випадках воно починає плавитися і «виходить піною» яка відлітає «куди попало» і може заподіяти термічний опік відкритим ділянкам тіла. Під час розпила дуже бажано використовувати вже знайомі засоби індивідуального захисту – респіратор типу «пелюстка» і захисні окуляри, а також надягти водолазку з довгими рукавами або робочий піджак. Однак навіть при обережній роботі якість граней розкроєного оргскла виявиться невідповідною для складання готового кошика.

Автор для обробки країв використав наждак, але при його відсутності цілком достатньо буде і дрібного напилку, але в цьому випадку час на обробку збільшиться.

Незважаючи на те, що оргскло гарно піддається обробці, практика показала, що воно неймовірно тендітне. Особливо це видно під час спроби просвердлити в ньому наскрізний отвір.

Однак сам кошик для пристроїв введення/виводу і зберігання інформації є посадковим місцем, де кріплення – це і є отвори. Так, що висвердлювати треба, і багато.

Щоб не розколоти скло, необхідно один отвір робити у кілька дій. Наприклад, для того, щоб просвердлити отвір 3,2 мм (3,0 мм стандартна товщина болта кріплення) потрібно спочатку просвердлити отвір міліметровим свердлом, а потім вже висвердлювати до 1,6 мм, 2,0 мм, 2,4 мм, 2,8 мм і, нарешті, 3,2 мм. Щоб скласти сам кошик необхідні болти, щоправда, замість болта краще використати дрібний саморіз (шуруп). Відзначимо те, що при свердлінні оргскла з торця, найкраще робити це, затиснувши його у лещата. Ну і для додання кошику естетичного вигляду, дуже бажано голівки болтів ховати «у потай», подібно вищевикладеному випадку у даній статті в процесі складання панелей корпуса.

Корпус та кошик обклеювали матеріалом, що є аналог звичайних шпалер, тільки з однієї сторони має клейку основу. Колір не має меж, згідно асортименту у крамниці.

Отже, кошик вийшов навіть краще, ніж очікувалося. Це добре, оскільки верхня частина кошика буде на очах, і за сумісництвом ще й «поличкою» в середині комп'ютера, до якої буде підведений шлейф SATA і живлення. Тобто при необхідності на цю «поличку» можна буде покласти жорсткий диск і оперативно його підключити, адже по проекту верхня частина корпуса буде відкидна.

Сам корпус оздоблювався точно таким же методом.

Однак був використаний ще один матеріал, що більше виконує роль шумоізоляції, ніж додання естетичного вигляду.

Метою застосування двостороннього скотча на поролоновій основі стало використання ущільнювача на місцях зіткнення вібруючих компонентів комп'ютера (приводи, жорсткі диски) зі стінками корпуса, а також між самими стінками корпуса. На фотографії зверху бачимо, що були ущільнені «віконця» передньої панелі, у які будуть вставлятися приводи, дисковод і кардрідер. Згідно своїй консистенції поролон є гарним ущільнювачем. З нього робляться смужки шириною 12-18 мм і товщиною 2 мм. Оскільки він є дуже м'який, то може здушуватися до 0,5 мм і бути пружним. Наявність клейкої і в'язкої субстанції з обох сторін дозволяло міцно закріпити даний ущільнювач, а в деяких випадках навіть з його допомогою кріпити комплектуючі комп'ютера.

Кріплення помпи вимагало кмітливості та розумних дій. Справа в тому, що «колишні аксакали», які вже використовували С.В.О. у своїх домашніх комп'ютерах, напевно знають, що помпа сама по собі відносно безшумна, але через її конструкцію і режим роботи вона створює досить серйозні вібрації і передає їх на той матеріал, з яким стикається. Наприклад, якщо її просто покласти на дно стандартного системного блоку з жерсті, то в роботі вона буде разом з корпусом створювати помітний шум. Саме тому більшість виробників С.В.О. постачають свої помпи гумовими прокладками.

Як показує практика, навіть їх буває недостатньо. А оскільки корпус «Шпаківня 002 Water World», як і його перша модифікація «Шпаківня 001» планується, як максимально тихий і максимально продуктивний, було вирішено поставити помпу з резервуаром на досить хитре спорудження:

Це своєрідний «столик». Стільниця якого виконана з Д.С.П. згідно розмірам помпи і резервуара, а ніжки із звичайних «шкільних» ластиків, якими всі користувалися на уроках малювання або на парах креслення. Такий «столик» був складений за допомоги звичайних шурупів, проте довгих, щоб вони не стикалися один з одним.

Це дає можливість «гасити» вібрацію, що створює помпа, завдяки еластичності ластику і водночас забезпечує досить стійку конструкцію.

Напевно, більшість читачів помітили, що на передній панелі посадкові місця під вентилятори розташовані не по центру, а зі зсувом вправо. І це не випадково, адже передня панель крім наявності пристроїв для нагнітання повітря повинна мати деяку інтерфейсну консоль, яка буде мати функції керування комп'ютером. У випадку проектування корпуса «Шпаківня 002 Water World» було вирішено ще поліпшити такі його якості, як безшумність і функціональність. Крім кнопок включення і перезавантаження, а також індикаторів роботи системи і жорстких дисків, було вирішено змонтувати вимикачі роботи групи вентиляторів передньої панелі, групи вентиляторів задньої панелі і підсвічування в середині корпуса, а також світлові індикатори їх стану. Більше того, для ще більшої функціональності дані групи вентиляторів повинні мати керування швидкості обертання їх крильчатки. Тобто необхідно подати живлення до них через примітивний саморобний реобас (пристрій керувань вентиляторами). Також на передній панелі займуть своє місце два порти USB і один IEEE 1394a, і ще вимикач живлення вмісту корпуса (~220 вольт), його індикатори, які будуть показувати наявність напруги.

Електрифікація, розведення, монтаж, посилення блоку живлення

Дана частина статті вимагає від читача деяких знань у дисципліні «електротехніка», зокрема чіткого уявлення про такі поняття, як: напруга, струм, потужність, опір, конденсатор, спадання напруги і т.ін.

У випадку їх відсутності, повторювати запропоноване нижче в домашніх умовах НЕ РЕКОМЕНДУЄТЬСЯ. А якщо ні, то можна отримати удар струмом, а також незворотні наслідки виходу з ладу комплектуючих комп'ютера.

Регульоване керування вентиляторами (саморобний реобас)

Якщо у випадку групи вентиляторів задньої панелі, які були комплектними від радіаторів С.В.О. Thermaltake Big Water 745 і Thermaltake TMG1 ніяких труднощів не виникало, оскільки вони початково мали регулятори і всі роботи зводилися тільки до їх монтажу у розведення проводів, які підключалися прямо до блоку живлення, то у випадку групи анімованих вентиляторів передньої панелі, які складалися із трьох Thermaltake Cyclo 12cm Logo Fan і одного Thermaltake Cyclo 12cm Red Pattern, справи були гірші. Живлення вентиляторів також проводилося прямо від блоку живлення, але ніяких натяків на можливість регулювання їх швидкості обертів крильчатки не було. Варто нагадати шановному читачу, що вентилятор включався електродвигуном, швидкість обертання якого можна змінювати величиною напруги живлення. Не будемо заглиблюватися у електротехніку, а скажемо просто – залежність зниження напруги живлення не лінейна до падіння швидкості крильчатки вентилятора, а логарифмічна. Для більш зрозумілого уявлення рекомендується ознайомитися з нижче запропонованим графіком.

Кожен вентилятор (ел. двигун) має свою межу робочої напруги, для Thermaltake Cyclo 12cm Logo Fan і Thermaltake Cyclo 12cm Red Pattern. Межа була від чотирьох вольт до номінальних дванадцяти. Зеленим графіком показана залежність падіння швидкості обертання крильчатки вентилятора від зниження напруги живлення. Як бачимо, у діапазоні 12-10 вольт вона має пологий нахил і на практиці таке зниження напруги майже не впливає на роботу вентилятора. У проміжку 10-7 вольт спостерігається майже лінійна залежність, що в реальності значно зменшує швидкість обертання крильчатки вентилятора і аналогічне зниження шуму. До речі, на початку цього періоду (9-10 вольт) перестають працювати «емблеми і написи» анімованих вентиляторів Thermaltake, але приємне синє світіння залишається до останнього. Ну і, нарешті, у проміжку 7-4 вольт вентилятор просто катастрофічно втрачає швидкість обертання крильчатки до її повної зупинки. Саме в цьому проміжку можна задати такий режим, який без всяких перебільшень можна охарактеризувати як абсолютно безшумний. Здавалося б «ось він!» - широкий спектр регулювання: починаючи від продуктивного під час максимального навантаження комп'ютера (гра + конвертація відео) і закінчуючи повністю безшумним під час його «простою» (серфінг інтернет, перегляд фільму і т.ін.).

Але не все так просто. Синій графік показує нарощування напруги, починаючи з пуску комп'ютера. Справа в тому, що якщо вентилятор може працювати зі швидкістю обертання крильчатки в 100-200 об/хв, то це не означає, що після його зупинки він зможе в такому режимі почати працювати знову. Він буде «стояти і гудіти», що вплине на його «здоров'я». У випадку вентиляторів Thermaltake Cyclo 12cm Logo Fan і Thermaltake Cyclo 12cm Red Pattern було на практиці з'ясовано, що зберігається робочий режим (обертання крильчатки) навіть при чотирьох вольтах, але старт (розкручування) відбувається тільки при шести і вище. Звісно, до рішення цього питання можна було підійти і альтернативним методом – просто не знижувати напругу нижче шести вольт, але все-таки хотілося зробити корпус із можливістю переходу його в абсолютно безшумний режим, а не «майже» безшумний.

Рішення проблеми було знайдено. Теоретично графік повинен мати ось такий вигляд:

Потрібно просто під час старту подавати хоча б протягом 1-2 секунд на вентилятори не мінімальну напругу (4 вольта), а так зване – пускове (6 вольт). У такому випадку останні розкручуються і вже потім знижують швидкість обертання крильчатки до мінімально значення. Але як це організувати на практиці? Не будеш же вручну щоразу при включенні налаштовувати? Потрібен якийсь електричний елемент, який буде це робити автоматично.

Наприклад, так виглядає інтегрований реобас досить продуманого корпуса AeroCool ExtremEngine 3T.  Як бачимо, він реалізований трьома ключами (напівпровідниковими регульованими елементами). Звісно, можна і повторити даний підхід, але це не буде доступно кожному. Повинен бути більш простий спосіб, адже понизити напругу на електродвигуні можна не тільки регульованим ключем, але і банальним опором.

Ліворуч на фотографії перемінний (регульований) опір, яким можна без особливих зусиль понизити напругу на будь-якому елементі ланцюга, просто включивши його послідовно. Праворуч є постійний (не регульований) опір, функціональність якого нічим не відрізняється, крім того, що включивши його в ланцюг, ми один раз понизимо напругу без можливості її зміни. Хоча, заради справедливості потрібно сказати, що опір не знижує напругу, а створює «падіння напруги», але в нашому випадку правильність прикладу не має суттєве значення. Купити такий опір можна у будь-якій радіокрамниці, авторемонтній крамниці чи радіобазарі. В якості універсального рішення на один вентилятор достатньо буде номіналу в 39 Ом і потужністю не нижче 2 Вт. У випадку групового підключення (як у даній статті) потрібно підсумувати кількість штук вентиляторів і помножити на два - вийде мінімально-припустима потужність. А для дуже швидкохідних вентиляторів (більше 3000 об/хв) рекомендується номінал 82 Ом. Схема підключення наступна:

Якщо сказати просто, то потрібно розрізати один з проводів «хвоста» вентилятора (червоний чи чорний, а жовтий чи зелений не чіпати, якщо вони є) і отримані два «кінці» припаяти (прикрутити) до опору. У випадку, якщо з якихось причин номінал опору обраний невірно (з надлишком) і вентилятор зупиняється, потрібно підключити опір за наступною схемою:

У цьому випадку його номінал зменшиться в четверо (відносно) і регулювати швидкість обертання крильчатки стане можливо в більш широкому діапазоні.

А якщо через якісь причини номінал опору занадто малий і швидкість обертання знижується зовсім несуттєво, то доведеться докупити ще один постійний опір і підключити його послідовно з перемінним. Схема підключення наступна:

Хоча в цьому випадку межа регулювання не стане ширше, а просто перейде на більш низькі оберти крильчатки вентилятора.

Ну і, нарешті, практичне вирішення проблеми «пуску» при суттєвому зниженні обертів крильчатки. Для цього слід мати конденсатор:

Що таке конденсатор і як він працює – тема велика. Достатньо буде пояснити читачу, що під час запуску комп'ютера він (конденсатор) знаходиться у розрядженому стані і при подачі напруги починає заряджатися. По своїй природі, під час зарядження його опір прагне до нуля (перемичка), а по закінченню заряду він прямує до нескінченності (розрив). Час зарядження у нашому випадку обчислюється половиною секунди. Взагалі, саме те, що потрібно для пуску електродвигуна вентилятора при паралельно включеному до нього, відносно великому опорі. Схема включення наступна:

Мінімальний номінал конденсатора, який можна вважати «універсальним»: ємність 2200 мФ і напруга 16 В розраховуючи на один вентилятор. Для підключення до групи вентиляторів, ємність потрібно помножувати на кількість їх у групі.

Ось власне і закінчився опис самого примітивного способу, за допомогою якого можна створити своєрідний реобас для будь-якого вентилятора. Перемінний опір без особливих зусиль кріпиться на передню панель корпуса (кріплення вбудоване у опір), потрібно тільки зробити отвір для регулятора. Більше того, механізм конденсаторного пуску дає можливість зменшити швидкість обертання крильчатки будь-якого вентилятора до, здавалося б, фантастичних 100-200 об/хв і при цьому не хвилюватися, що він зупинитися при перезавантаженні комп'ютера і через це вийде з ладу.

 У нашому випадку схема включення була наступна:

Практика показала, що такий набір елементів є самим практичним і вигідним. Перемінний опір має номінал 82 Ом і невідому потужність (орієнтовно 2-4 Вт). Постійний опір має номінал 110 Ом і може розсіювати до 6 Вт. Конденсатор має номінал 10000 мФ і розрахований на напругу 25 В. Лампа виконує роль індикатору на передній панелі і тому є не світлодіодом, а звичайного типу (нитка накалювання) – світлодіод при спаданні напруги через введення опору гасне вже при 7 В, а лампа з ниткою накалювання навіть при чотирьох трохи світиться.

Підсвічування в середині корпуса

Даний тип моддінга є настільки ж розповсюдженим, як і впровадження прозорих вікон у стінки корпуса, однак більшість молодих моддерів на цьому «проколюються». По-перше, освітлювати підсвічуванням потрібно вміст корпуса, а не обличчя того, хто дивиться на цей корпус. Тобто спрямовувати промінь світла потрібно в середину корпуса, а не назовні. А по-друге, підбирати підсвічування потрібно не за принципом «чим яскравіше – тим краще», а згідно тому, що «чим більше однорідної площі освітлено – тим приємніше для ока». Тобто для найбільш ефектного підсвічування потрібно використовувати велику кількість крапкових джерел світла або довгі люмінесцентні лампи. У випадку проектування і складання корпуса «Шпаківня 002 Water World» було вирішено застосовувати крапкові джерела світла (світлодіоди) через їх доступність (ціна/наявність) і відносну простоту у використанні.

Найпоширеніші в продажі світлодіоди мають червоне, синє, жовте і зелене підсвічування. Ціна їх коливається від однієї гривні за штуку до п'яти, залежно від розміру і місця покупки. Також у продажі зустрічаються ультрафіолетові діоди, які світять більш яскраво і приємно, ніж «прості», але і цінуються вдвічі дорожче. По своїй сутності світлодіод не може працювати «прямо» від джерела живлення без опору. Номінал опору, що підключається, залежить від величини напруги живлення. Споживана потужність світлодіодів настільки мала, що нею можна сміло зневажати, якщо підключати їх від комп'ютерного блоку живлення. Згідно вимірам автора, один вентилятор Thermaltake Cyclo 12cm Red Pattern споживає стільки електроенергії, стільки могли б споживати чотири десятки світлодіодів, використаних у корпусі «Шпаківня 002 Water World». Розташувати світлодіоди було вирішено ось так:

Дві «нитки» по п'ять світлодіодів будуть розташовані у верхній частині корпуса і освітлювати вміст, який буде проглядатися через гравіроване оглядове вікно. Схема підключення світлодіодів наступна:

Як бачимо, для освітлення компонентів достатньо всього десяти світлодіодів, опір у аналогічній кількості та вимикач. Номінал кожного індивідуального опору 680 Ом, потужність не має значення, оскільки в роботі світлодіод споживає настільки малий струм, що знайти в продажі опір, який не витримає цей струм буде дійсно проблематично. Рекомендується купувати найдешевші, щоб не витрачати кошти даремно.

Серед нюансів складання варто відзначити, що світлодіод має полярність (!). Більш коротка «лапка» - це «плюс». На схемі він показаний червоним проводом, а в чотирьохконтактному, периферійному роз’ємі блоку живлення він жовтий. Але, якщо з деяких причин відбудеться його заміна на «мінус» (за схемою чорний, у блоці живлення також), то нічого страшного не відбудеться, світлодіод просто не буде світити, а при зміні полярності запрацює як треба.

Також слід зазначити інструмент складання – «термоусадка». На фотографіях вона у вигляді «трубки» зеленого кольору.

Це трубка зі спеціального матеріалу, на основі поліхлорвінілу, що значно змінює свої геометричні форми (діаметр) при нагріванні. На практиці ж, шматочок такої трубки можна надягти на провід, спаяти його з іншим проводом, потім надягти шматок трубки на місце пайки і розігріти її трохи запальничкою. В результаті, трубка звужується і міцно охоплює місце пайки. Саме таким ізолюючим матеріалом проводилися всі роботи з монтажу проводів в описуваному корпусі.

 Посилення блоку живлення

Варіант перший: сторонні мережні адаптери

Якщо не вистачає потужності блоку живлення, то персональний комп'ютер може поводитися по-різному. Найпоширеніший випадок – це автоматичне вимикання при високому навантаженні. Провісниками цього можуть бути занижена напруга на найбільш навантажених гілках (нагадаємо, що відхилення від зазначеної величини на 5% є норма). Непомірно гарячий потік повітря з блоку живлення також є свідченням того, що останній працює на межі своїх можливостей. Однак бувають випадки, що при розрахунках і покупці системного блоку, з метою економії, потужність блоку живлення підбирається «впритул». З часом даний системний блок «розширюється» додатковими жорсткими дисками, вентиляторами, приводами, платами розширення і т.ін., які теж споживають електроенергію. Виходить, що блок живлення просто не в змозі «видати» якісь додаткові 50-70 Вт і через це відключається. Але ж, як не крути, а купувати новий блок живлення через такий «дріб'язок» – безглуздо. Так чому б не «підсилити» вже наявний?

Як один з варіантів – надати живлення від сторонніх мережних адаптерів тим компонентам комп'ютера, що багато не споживають.

Такими компонентами є вентилятори, підсвічування і помпа. Вони гарно працюють від усього, що видає постійну напругу номіналом 12 В. А заради справедливості варто відзначити, що лінія блоку живлення +12 В у сучасному комп'ютерному залізі є сама затребувана і, як наслідок, сама навантажена. Гарний спеціалізований корпус із системою водяного охолодження і доброю п'ятіркою вентиляторів може відбирати до 80 Вт потужності по лінії +12 В, а якщо цю енергію одержувати від стороннього мережного адаптера, то вийде значно розвантажити безпосередньо блок живлення. На фотографії показано два дешеві китайські блоки живлення номіналом вихідної напруги 13,5 В і навантажувальним струмом до 1,2 А. Цього приблизно вистачить на три-чотири вентилятори типорозміру 120 х 120 х 25 мм (Д.В.Ш.) або одну помпу. Більше того, завдяки вихідній напрузі не 12 В, а 13,5 В стає можливим навіть трохи «форсувати» підключені електродвигуни, що може бути особливо корисно в літню жару, коли кожен градус може виявитися «фатальним». Турбуватися про захист «форсованих» елементів не варто, оскільки в паспорті кожного вентилятора або помпи вказується межа напруги і номінальна напруга. Отже, межа напруги не рідко навіть на 2-3 В перевищує номінальну напругу. Але не обійшлося і без «ложки дьогтю»: рівень шуму при «форсуванні» двигунів значно зростає, так що «будьте готові». Схема підключення додаткового мережного блоку живлення наступна:

Так, дійсно, показана вона досить складно, але, на жаль, не розібравшись у цій складності є значний ризик зіпсувати вміст системного блоку. Реле являє собою катушку, яка при подачі напруги замикає вбудовані в реле контакти (за замовчуванням вони розімкнуті). Таким чином, робота схеми наступна. При включенні комп'ютера на катушку реле подається напруга 12 В з комп'ютерного блоку живлення, вона замикається і подає напругу на трансформатор блока живлення, який перетворює перемінну напругу ~220 В у постійне 12 Вт і подає його на вентилятори і/чи помпу. Складного нічого немає, але при складанні такої схеми потрібно бути дуже уважним з виводами реле і трансформатора та ні в якому разі не переплутати їх.

Увага! Не кожне реле згодиться! Наприклад, саме доступне має ефект самоіндукції і може привести до фатальних наслідків. Потрібне спеціалізоване радіотехнічне реле, де крім катушки в середині є ще і фільтр. Звісно, його можна зробити самостійно, але автор наполегливо не рекомендує займатися цією «справою» без підготовки.

При створенні корпуса «Шпаківня 002 Water World» було використане реле із стабілізатора сіткової напруги, що вийшов з ладу. Виглядало все ось так:

Заради справедливості і чистоти переданої інформації слід звернути увагу читача, що така схема гарно працювала і будь-яких суттєвих недоліків у її експлуатації помічено не було.

Але, на жаль, ще в пусконалагоджувальний період від такого посилення комп'ютерного блоку живлення довелося відмовитися з вини «третьої сили».

Значно занижена сіткова напруга (~198 В замість ~220 В) приводила до того, що комп'ютерний блок живлення PowerLux PL-550PFC-DF просто вимикався. Причому відбувалося це не постійно, а в момент серйозного навантаження на нього (вимоглива гра або архівування/кодування відео). Найбільш простий вихід з даної ситуації (покупка мережного стабілізатора напруги) був неприйнятний автору по тій простій причині, що мережні стабілізатори напруги трансформаторного типу створюють електромагнітне поле навколо себе, яке в стані суттєво вплинути на якість роботи акустичної системи Creative Inspire TD 7700 і монітора LG 920P. Звісно, вибір мережного стабілізатора напруги частотно-перетворювального типу міг виправити ситуацію, але коштують вони досить дорого.

Варіант другий: підключення другого блоку живлення

Застосування в системі двох комп'ютерних блоків живлення давало більш широкі можливості. По-перше, з'являвся значний запас по максимальній навантажувальній здатності. По-друге, з'явилася можливість більш лояльно розподілити навантаження по блоках живлення. Від потужнішого блоку живлення PowerLux PL-550PFC-DF мали живлення відеоадаптери, материнська плата і всі периферійні пристрої (жорсткі диски, привід, дисководи та інше), а від менш потужного блоку живлення Dinamic стандарту ATX 1.3 потужністю 300 Вт мали живлення всі вентилятори, помпа і система живлення процесора Intel Core 2 Quad Q9550.

Крім того, «бонусом» у цьому випадку був випадково виявлений у блоці живлення Dinamic простий, але як ніколи підходящий для місцевих мереж - фільтр-стабілізатор:

Незважаючи на те, що чіткого алгоритму на сьогоднішній день для підключення на паралельну роботу двох блоків живлення немає, читачу пропонується варіант, описаний нижче. Однак слід одразу відзначити, що даний метод є «любительським» і 100% імовірності його «правильності і працездатності» ніхто дати не може.

Чорний – загальний провід (нульовий потенціал)
Жовтий - +12 В
Червоний - +5 В
Помаранчевий - +3,3 В
Фіолетовий - +5 VSB В («чергова напруга»)
Синій - -12 В (мінус)
Білий - -5 Вольт (мінус) Не плутати із сірим.
Сірий – сигнал про готовність. Не плутати з білим. Не використовується.

• Для синхронного включення і відключення блоків живлення потрібно з'єднати між собою зелені проводи обох блоків живлення і будь-які чорні на роз’ємі живлення (20/24 контакту).
• В жодному разі не можна з'єднувати між собою будь-які лінії напруги, а саме ці провода: Жовтий, Червоний, Помаранчевий, Фіолетовий, Синій і Білий.
• Не рекомендується підключати до однієї системи живлення (відеокарта, процесор, додаткове живлення материнської плати і т.ін.) шнури від двох різних блоків живлення. Наприклад, навіть якщо відеокарта має два гнізда для додаткового живлення, вона строго повинна мати живлення від одного блоку живлення.
• Наполегливо рекомендується з'єднати між собою (разом) декілька Чорних проводів від обох блоків живлення. Це дозволить визначити в системі стійкий загальний нульовий потенціал. А якщо ні, то наслідки можуть бути непередбачені.

Встановлення водоблоків на комплектуючі комп'ютера

Водоблок для процесора

У світі моддінга вважається, що водоблоки від компанії Thermaltake не є понад потужними, оскільки організовані по типу «лабіринт».

Однак навіть у такого примітивного виконання є свої «плюси». Завдяки відносно великому діаметру каналу, імовірність його забруднення з часом зводиться до мінімуму.

До того ж водоблок Thermaltake, у порівнянні зі своїми конкурентами, має завидну товщину, а це безсумнівно вплине на його теплоємність, що буде вкрай вигідно при повторно-короткочасних навантаженнях.

Гарна система кріплення водоблока. З одного боку вона неймовірно проста, а з іншого – неймовірно надійна, продумана і забезпечує такий рівень притиску водоблока до теплорозподільної кришки процесора, що термоінтерфейс буквально весь «випирає» з боків.

На універсальну притискну пластину наклеюється діелектрична прокладка на поролоновій основі, вставляються довгі кріпильні болти, і вся ця конструкція вставляється в стандартне кріплення кулера на Socket LGA 775.

Від діелектричної прокладки на поролоновій основі є подвійна користь. По-перше, вона розподіляє притиск і вирівнює будь-який перекіс, і, по-друге, вона оберігає від руйнування навісні елементи материнської плати, які нерідко знаходяться на звороті процесорного роз’єму.

Далі все просто і зрозуміло навіть без інструкції. Шайби і гайки є незмінною конструкційною особливістю всіх якісних кріплень, відмінних від комплектних кулерів компанії Intel. Залишилося лише одне не вирішене питання – термоінтерфейс. Незважаючи на те, що в комплекті С.В.О. Thermaltake Big Water 745 є пакетик з фірмовою термопастою, було ухвалене рішення використовувати вже досить відому вітчизняну термопасту КТП-8.

Виробляється цей термоінтерфейс на території України НП ХІМЕКС і сертифікується Харківським регіональним науково-виробничим центром стандартизації, метрології і сертифікації, на відміну від російського варіанта не схильний до висихання з часом, про що свідчить вищевикладена фотографія. Протягом восьми місяців середня температура процесора в корпусі «Шпаківня 001» була 50 градусів, і, навіть не дивлячись на такий режим, при розкритті корпуса и знятті кулера, термоінтерфейс зберіг свої початкові властивості. Ціна тюбика пасти КТП-8 рівна приблизно 10 гривень і продається вона в будь-якій радіотехнічній крамниці або на ринках.

Після встановлення водоблока, він притискається аналогічною притискною пластиною з діелектричною прокладкою, метою застосування якої є усунення будь-яких перекосів, і придушується спеціалізованими гайками.

В процесі монтажу водоблока на процесор ускладнень не було. Це була найпростіша частина складання корпуса «Шпаківня 002 Water World».

Водоблок для відеокарти

На фотографії знаходяться відеокарти ASUS EN8800GTS/HTDP/512M, які є точною копією «референсної» моделі від компанії NVIDIA, що попередньо розглядали на нашому сайті. «Рідна» система охолодження все-таки є досить продуктивною, якщо отвір надходження повітря не закритий платою розширення або другою відеокартою. Власне, саме через такий досить неприємний нюанс і було вирішено встановити на відеокарті водоблоки. Як вже писалося раніше, обрані були водоблоки компанії Thermaltake TMG ND3.

Навіть не озброєним оком бачимо, що плата і водоблок несумісні. Суть несумісності лежить у системі живлення відеокарти. Просторове розташування силових елементів, які теж потребують охолодження, несумісне із квадратними мініатюрними радіаторами, що є комплектними водоблока Thermaltake TMG ND3. Та і відверто декоративна турбіна, вбудована в кожух водоблока Thermaltake TMG ND3, не вселяла довіри щодо охолодження. Тому було прийняте рішення сполучити безпосередньо сам водоблок і «рідну» систему охолодження.

Від використання болтів, які додаються в комплекті з Thermaltake TMG ND3, довелося відмовитися, а були використані пружні, які застосовувалися компанією ASUS при монтажі «рідної» системи охолодження. Такі пружні болти вирівнюють різні перекоси під час монтажу водоблока і захищають від усіляких відколів кремнієвих чіпів.

Звернемо увагу на термопрокладки для відеопам'яті. Їх товщина може бути до 2-2,5 мм, що на 1-1.5 мм вище відносно самого відеочіпа. При закручуванні болтів кріплення водблока слід це пам'ятати, оскільки термопрокладки на відеопам'яті повинні стискуватися поки сам водоблок «впевнено» не ляже на графічний чіп. При цьому, можливо, знадобиться прикласти деяке зусилля. Але і перестаратися не варто, тому що тріснутий відеочіп відновленню не підлягає.

У прикріпленому вигляді водоблоки мають дуже компактний розмір і займають всього один слот розширення. Якби система живлення не потребувала додаткового охолодження, то цілком можливо було б залишити все «як є», але на жаль.

Червоною рамкою обведені елементи, від яких відводилося тепло у «референсному» варіанті системи охолодження. Виходить, у випадку її заміни потрібно забезпечити аналогічне охолодження. Чотирма комплектними маленькими радіаторами ну ніяк не вийде накрити настільки розкидані силові елементи, тому рішення був знайдене, що кажуть, компромісне.

«Референсна» система охолодження повинна була лежати у шафі, отже чому б її не використати? До того ж та її частина, яка контактує з елементами системи живлення, має посадкові місця для «своєї» турбіни і дозволяє без особливих зусиль накласти «рідний» кожух. В остаточному варіанті відеокарти мали наступний вигляд:

Що казати, у підсумку вийшла ось така модифікована «референсна» версія NVIDIA GeForce 8800 GTS512 з інтегрованим водоблоком.

Складання С.В.О. і прокачування рідини

Незважаючи на те, що компанії Thermaltake не рекомендує затискати фітинги спеціальними інструментами, на думку автора шланги затиснуті в кріпленні «від руки» тримаються ненадійно.

Щоб її вийняти достатньо просто смикнути, а це вже не якісне кріплення. Згідно вищевикладеному, кришка корпуса «Шпаківня 002 Water Word» буде відкидатися подібно капоту автомобіля для оперативного доступу до вмісту. А якщо під час такого доступу відбудеться мимовільний демонтаж шланги, ситуація може стати фатальною, не кажучи про банальні втрати, які теоретично можуть бути.

Саме тому хочеться звернути увагу читача, що не варто лінуватися, а краще скористатися простенькими ріжковими гайковими ключами (17:19 і 19:22) і затиснути «на совість».

Що ж стосується рідини для заправки Thermaltake, то в мережі на сьогоднішній момент можна зустріти чимало скарг на те, що з часом (1-1,5 років) той компонент, що підфарбовує її, випадає в осад у вигляді своєрідного «мулу». Осад досить успішно забивається в канали водоблоків і радіаторів, а також в помпі, що значно погіршує їх властивості. Щоб дарма не ризикувати, було ухвалене рішення заправляти С.В.О. не комплектною рідиною, а простим технічним «дистилятом».

Продається він у ємностях від одного до десяти літрів у автокрамницях чи на авторинках. Ціна змінюється від двох до трьох гривень за літр. Також дистилят можна купити в аптеках, але в такому випадку він обійдеться значно дорожче. Перспективи використання будь-якої іншої рідини, наприклад: тосол, спирт, антифріз і т.ін. розглядалися і обговорювалися як з «колишніми» користувачами С.В.О., так і з автомобілістами. Вердикт один: «якщо не прагнеш, щоб роз'їло/висушило тобі всі прокладки гумові і акрилові – застосовуй дистильовану воду!». Ось так.

Сам процес прокачування рідини по системі не такий простий, як здається, і до його проведення потрібно відповідально підготуватися. Проблема в тому, щоб при заливанні рідини в радіаторах і водоблоках не утворилися так звані «повітряні камери» чи міхури повітря. Оскільки повітря значно легше води, то дістати його звідти буде практично неможливо. Обумовить це те, що водоблок буде не повністю обмиватися водою і як наслідок – функціонувати далеко не на повну силу.

У цьому випадку автор статті підійшов до рішення наступним методом:

Поступово заливаючи рідину в резервуар помпи, повітря, що знаходилося в системі, відкачувалося зі шланги, яка повинна була примикати до резервуара після всіх елементів контуру С.В.О. Вакуум, що створюється в системі, відкачував не тільки непотрібне повітря, але і «тягнув» за собою дистильовану воду з резервуара. Ось так, не включаючи помпу, була заправлена система без єдиного «пухирця» повітря.

На цьому етапі, нарешті, створення, монтаж і налагодження корпуса «Шпаківня 002 Water World» і його вмісту були закінчені, відкидна кришка закрита і сам він встановлений на своє стаціонарне місце. Залишилося зовсім нічого – розігнати і протестувати систему.

Остаточний зовнішній вигляд

Концентрація блискучих «штучок», хрому, різнокольорових елементів і прозорості настільки велика, що дивлячись на картину не вдається виділити якихось конкретних дріб'язків.

Показати фотографіями який ефект викликало гравірування разом з підсвічуванням світлодіодами на жаль неможливо. Справа в тому, що цифровий фотоапарат може запам'ятати тільки мить, а дивлячись на корпус «Шпаківня 002 Water World» протягом декількох секунд створюється зовсім інше враження. Гравірування на оглядовому вікні, разом з анімованими вентиляторами Thermaltake Cyclo 12cm Red Pattern і Thermaltake Cyclo 12cm Logo Fan, створюють своєрідний ефект об'ємної голограми. Золотий логотип EasyCom начебто летить над напівпрозорими зеленуватими шлангами С.В.О., які самі по собі непогано грають у світлі десяти синіх світлодіодів.

При зміні освітленості в кімнаті, зовнішній вигляд корпуса «Шпаківня 002 Water World» змінюється до невпізнанності.

Наприклад, тільки при працюючій настільній лампі корпус приймає приємні синьо-червоні відтінки з блискучим хромом. Написи на анімованих вентиляторах тепер гарно читаються з будь-якої відстані під будь-яким кутом.

Якщо ж виключити всі освітлювальні прилади в кімнаті, то сам корпус перетворюється в джерело світла. Вентилятори передньої панелі працюють подібно фарам у автомобіля (перемінний опір дозволяє знизити швидкість обертання і відключити анімовані написи), гарно висвітлюючи стінку навпроти, біля якої стоїть диван і столик.

Не варто забувати і про те, що відключити підсвічування можна повністю, щоправда водоблок на процесорі залишається у світлі, але будь-якої ущербності зовнішньому вигляду це не надає:

Ну і наприкінці продемонструємо можливість оперативного доступу до вмісту:

Розгін і тестування

Відмінність оперативної пам'яті

Так склалося, що під час розгону і тестування був куплений новий комплект пам'яті Kingston KHX8500D2K2/4G  замість раніше використовуваного OCZ Titanium OCZ2T800IO1G.

І як показала практика, розгін процесора при використанні кожного з наборів пам'яті знаходився на різному рівні. У першому варіанті, при використанні оперативної пам'яті OCZ Titanium OCZ2T800IO1G, процесор Intel Core 2 Quad Q9550 вдалося розігнати до 3808 МГц за допомогою нарощування тактової частоти опорної шини материнської плати ASUS P5N-D з 333 МГц до 448 МГц. При цьому у налаштуваннях BIOS довелося виставити наступну напругу:

• Vcore Voltage – 1,35 В;
• DRAM Voltage – 2,11 В;
• HT Voltage – 1,6 В;
• NB Voltage – 1,6 В;
• SB Voltage – 1,7 В.

Заради справедливості слід відзначити, що при цьому оперативна пам'ять OCZ Titanium OCZ2T800IO1G працювала в синхронному режимі із шиною FSB на частоті 896 МГц при основних таймінгах 6-6-6-18, а частота шини PCI-E була збільшена з 100 МГц до 130 МГц, при цьому множник шини HT був змінений з х5 на х7.

У другому варіанті, при використанні оперативної пам'яті Kingston KHX8500D2K2/4G, процесор Intel Core 2 Quad Q9550 вдалося розігнати до величини 3604 МГц за допомогою нарощування тактової частоти опорної шини материнської плати до 424 МГц. При цьому у налаштуваннях BIOS довелося виставити наступну напругу:

• Vcore Voltage – 1,25 В;
• DRAM Voltage – 2,11 В;
• HT Voltage – 1,4 В;
• NB Voltage – 1,4 В;
• SB Voltage – 1;6 В.

Тут також слід відзначити, що при цьому оперативна пам'ять Kingston KHX8500D2K2/4G працювала у синхронному режимі з шиною FSB на частоті 848 МГц при основних таймінгах 4-4-4-12, частота шини PCI-E і множник шини HT залишилися такими ж, як і в першому випадку.

На жаль, досягти стабільної роботи системи при збільшенні будь-яких тактових частот, таймінгів чи множників вище згаданого рівня не вдалося. Хоча операційна система завантажувалася при тактовій частоті процесора навіть вище 4 ГГц і в деяких випадках навіть вдавалося пройти деякі тести або виміри продуктивності, але близькість до перегріву процесора і спонтанні зависання не дозволяли використовувати систему в такому режимі.

До речі про тестування. У ролі стрес-тестових програм виступали Linx з кількістю проходів 25, OCCT і FurMark з півгодинним тестуванням, а також MEMTEST.

Відеоадаптери ASUS EN8800GTS/HTDP/512M також не залишилися без розгону, хоча у порівнянні з процесором, останні просто трохи «прискорилися». Справа в тому, що SLI-зборку коректно вдалося розігнати тільки програмою ASUS SmartDoctor, яку маємо в комплекті з відеокартами. На жаль, RivaTuner некоректно підтримувала частоти, які перевищували максимально можливі у ASUS SmartDoctor. Графічний процесор, що працює в номіналі на частоті 650 МГц був розігнаний до 750 МГц, шейдерний блок, що початково працює на частоті 1625 МГц був прискорений до 1950 МГц, а відеопам'ять змогла працювати на частоті 2100 МГц, що трохи швидше початкового 1944 МГц. Фактично відеоадаптери ASUS EN8800GTS/HTDP/512M були розігнані навіть вище рівня ASUS GeForce 9800 GTX+, які є відеокартами-двійниками, зробленими по більш тонкому техпроцесу (детальніше в огляді).

Тестування на нагрівання

Все пізнається у порівнянні. Однак із чим можна порівняти нагрівання вмісту корпуса «Шпаківня 002 Water World»? Адже аналогічних тестів раніше не проводилося. Однак є альтернативний варіант. Перша частина статті вже має напрацьовану статистику у вигляді виміру нагрівання основних вузлів у найпершому сертифікованому корпусі 3R System - Neon Light PRE, коли розгін не проводився взагалі, а також вимір нагрівання основних вузлів у моддерському корпусі «Шпаківня 001», як без застосування розгону, так і з розгоном процесора Intel Core 2 Quad Q9550 до 3200 МГц. Порівнюватися з ними будуть результати нагрівання комплектуючих у корпусі «Шпаківня 002 Water World» при роботі в номінальному режимі і з різним рівнем розгону при охолодженні системою водяного охолодження Thermaltake. Отже, дивимося і аналізуємо:

• По-перше, під вимірами «3R System - Neon Light PRE», «Шпаківня 001» і «Шпаківня 002 Water World» передбачаються абсолютно автоматичні налаштування BIOS без втручання користувача, за винятком напруги живлення процесора. Згідно опису у першій частині статті, материнська плата ASUS P5N-D з невідомих причин виставляє параметр Vcore Voltage приблизно 1,35 В, що на практиці виливається у 1,28-1,25 В реальної напруги живлення процесора, хоча дослідним шляхом було з'ясовано, що для стабільної роботи останнього цілком достатньо і 1,075 В.
• По-друге, у випадках розгону процесора до 3,6 ГГц і 3,8 ГГц при використанні оперативної пам'яті OCZ Titanium OCZ2T800IO1G і Kingston KHX8500D2K2/4G вище казали, що на процесор була подана напруга на рівні 1,25 В і 1,35 В відповідно. Варто тут внести деяке уточнення, що ця напруга виставлена у налаштуваннях BIOS, а відповідні програми в операційному середовищі під час тестів показували рівень напруги на процесорі 1,118-1,2 В при 3,6 ГГц і 1,25-1,28 В при 3,8 ГГц.
• По-третє, всі виміри, зазначені в таблиці, є не середньостатистичними, а максимально зафіксованими в період роботи тестової програми. Не слід плутати ці поняття.
• Четверте: згідно вищевикладеному у першій частині статті, для чистоти експерименту, кімната, де проводився експеримент, обслуговувалася побутовим кондиціонером. Метою його застосування було створення постійної температури навколишнього середовища на рівні 24 градуси.

Підводячи підсумки порівняння продуктивності повітряного охолодження і водяного охолодження, слід зазначити, що різниця величезна. Якщо у випадку охолодження процесора Intel Core 2 Quad Q9550 вдалося досягти зниження температури у простої на 15% (6°С) і в режимі максимального навантаження на 16% (11°С), що все-таки досить суттєво для «флагманської» моделі процесора, то у випадку відеоадаптерів у режимі бездіяльності вдалося досягти зниження температури на 37% (13°С) і при максимальному навантаженні на 56% (35°С), що є просто чудовим результатом. Крім того, всупереч існуючим думкам, хотілося б завірити читача, що охолоджуюча рідина (дистилят) не нагрівається поступово із часом, а впевнено тримається на своїй «робочій» температурі, навіть у режимі максимального навантаження. Адже не дарма, ще при проекті зведеної С.В.О., було задумано після кожного нагрівального елемента контуру (водоблок) встановлювати охолоджувальний елемент (радіатор).

Підсумок

Концепція корпусів типу «Шпаківня» дозволяє читачу на реальних прикладах не тільки ознайомитися, але і зріло оцінити мистецтво моддінга і його перспективи. Також докладний опис всіх дій і пошук альтернатив забезпечує можливість зробити для себе відповідні висновки. Більш того, наявність докладних інструкцій, робочих креслень, електричних схем і блок-схем відкриває можливість на їх базі створити власні розробки.

Просто кажучи, читач може використовувати дану статтю, як найдокладнішу інструкцію зі створення нестандартного, високопродуктивного і одночасно тихого корпуса «Шпаківня 002 Water Word» з інтегрованою зведеною системою водяного охолодження для систем, що мають у своєму переліку дуже гарячий, флагманський процесор і декілька високопродуктивних відеокарт, передбачаючи для останніх безпечний розгін.

Автор статті і корпуса: Дмитро Сінчевський
Переклад: Анна Смірнова

Колектив сайту і автор статті не несуть ніякої відповідальності за можливу заподіяну шкоду при використанні матеріалів статті. Всі вищевикладені дії ви виконуєте на свій страх і ризик.