Рецензія на гру Metal Gear Solid V: The Phantom Pain

Назва: Metal Gear Solid V: The Phantom Pain
Жанр: Action
Розробник: Kojima Productions
Видавець: Konami Digital Entertainment
Дата виходу: 1 вересня 2015
Платформа: РС / PS4 / Xbox One / PS3 / Xbox 360

Пройшло дев'ять років після подій Metal Gear Solid V: Ground Zeroes, який виступив прологом до Metal Gear Solid V: The Phantom Pain. Весь цей час головний герой перебував у комі після атаки на головну базу його приватної військової компанії (ПВК).

Опам'ятавшись у лікарні на Кіпрі, легендарний солдат Снейк, він же Біг Бос, усвідомлює, що незважаючи на плин часу, за ним усе ще полюють недоброзичливці, які й тут його знаходять. Дивом уникнувши кривавої розправи та вибравшись із острова, Снейк опиняється у важкій ситуації: його найближчий соратник знаходиться в радянському полоні в Афганістані, його приватна військова корпорація знищена атакою могутньої організації «Шифр» дев'ять років тому, а як це все виправити − рішуче неясно.

Першою справою Біг Бос відправляється в Афганістан, виручити свого соратника Бенедикта «Каза» Міллера, щоб з його допомогою відновити колишню міць своєї військової організації Diamond Dogs.

Metal Gear Solid V: The Phantom Pain – унікальна гра із двох причин. По-перше, вона абсолютно несхожа на все, що раніше виходило під егідою Metal Gear, включаючи пролог Ground Zeroes, який показав мало не соту частину від The Phantom Pain. А по-друге, це абсолютно унікальна action-гра, яка переосмислює жанр стелсу як такий. І це при тому, що на відміну від попередніх Metal Gear, вона більше не вважає себе винятково стелс-грою.

Сам Хідео Кодзіма, творець гри, описує Metal Gear Solid V: The Phantom Pain (MGSV) як «Tactical Espionage Operations», що можна перекласти як «тактичні шпигунські операції», причому акцент саме на слово «операції». MGSV – гра у відкритому світі з величезною, просто неймовірною свободою дій. Згадайте останній Splinter Cell: незважаючи на просторі локації, вони однаково були затиснуті рамками, залишаючись коридорними та прямолінійними. Послідовність дій заздалегідь була прорахована ігровими дизайнерами, а гравцю просто залишалося натискати клавіші в потрібний момент. Приблизно аналогічна ситуація спостерігалася й у попередніх MGS.

У The Phantom Pain все інакше. Відправляючись на завдання, ви самі будете вирішувати, як його виконувати. Єдина вказівка, яку гравець одержує від гри, – це місце проведення операції, певний ареал, без яких-небудь деталей. Для початку ви вирішите, звідки завдання почнеться: на локацію вас доставляє вертоліт і вам треба буде вирішити, де йому вас висадити. Далі ви відправляєтеся на розвідку: скажімо, у завданні зазначається, що вам потрібно врятувати якогось бранця. Де він знаходиться − неясно, у вашому розпорядженні лише приблизна інформація про те, у якій області він розташований.

Найпростіший шлях розвідки – підкрастися до солдата супротивника і допитати його, але це не завжди можливо: Біг Бос говорить англійською мовою, а солдат, наприклад, російською. Виходить, першою справою вам потрібно знайти перекладача. Якщо цього зробити не виходить, доводиться проникати на різні командні пункти, штаби й аванпости та шукати інформацію там.

Коли інформація про місце розташування бранця отримана, можна прямувати до пункту його ув’язнення. Бранців зазвичай тримають на аванпостах з хорошою охороною та озброєнням, проникнути на які непросто: усюди патрулі, прожектори, розвідувальні вертольоти і так далі.

Міні-карти або радару у вас немає, але є дещо краще: бінокль, за допомогою якого можна відзначати силует супротивника, який буде просвічуватися навіть крізь перешкоди. Отже, перед нападом на аванпост логічно буде відзначити всіх його охоронців.

Потім потрібно визначитися з часом проведення операції. Удень це зробити складніше, але якщо до цього ви всі свої місії виконували вночі, то солдати будуть готові: збільшиться кількість освітлення, вартові одержать окуляри нічного бачення і так далі. До того ж уночі може бути світло й від місяця – такий фактор також потрібно враховувати. Є одна хитрість: в 6 ранку та вечора відбувається зміна варт, кількість охорони зменшується вдвічі й це можна використовувати.

Відзначили усіх ворогів і готові рухатися? Нагадуємо: міні-карти і радару немає, а аванпост більше схожий на лабіринт, у якому легко заблудитися. Зробіть хитро: розставте маркери-вказівники по шляху і йдіть по них.

І от ви підходите близько до солдата, хочете нейтралізувати його пострілом у голову, але раптом зауважуєте: на ньому шолом. Згадуєте, що в попередніх операціях ви зачастили з пострілами в голову, тому супротивник до цього адаптувався, організувавши поставку шоломів.

Тоді ви забуваєте про свій план акуратно, не піднімаючи шуму пробратися на базу, дістаєте автомат, викликаєте вертоліт для вогневої підтримки та підриваєте весь цей аванпост до біса. І гра вас за це ніяк не покарає: ви керівник приватної військової компанії, ви Біг Бос, ви вирішуєте, як пройде ваша операція, і який імідж буде у вашої ПВК.

Інше питання, що MGSV – це не тільки про захопливий екшн, але ще й про керування своєю організацією. Її головна база знаходиться біля Сейшельських островів, а левова частина механіки гри будується на її розвитку. На головній базі ви проводите наукові дослідження, розробляючи нову зброю та спорядження; з головної бази вам надається підтримка на полі бою: починаючи від транспортного вертольота й закінчуючи доставкою боєприпасів і вогневим прикриттям.

Напрямків розвитку кілька: є науково-дослідний загін, який в основному відповідає за ваше спорядження; є загін підтримки, який допомагає вам на полі бою; є загін розвідки, який надсилає вам відомості про очікуваний маршрут ворога, ресурси, зміну погоди і так далі; є медичний загін з очевидними функціями, а також бойовий загін, завдання якого – виконувати різні військові операції, які не вимагають вашої участі.

Функції загонів взаємозалежні. Наприклад, щоб розробити снайперську гвинтівку із транквілізатором, вам потрібний такий-то рівень науково-дослідного загону, такий-то – загону підтримки та ось такий – медичного.