Рецензія на гру Mad Max

Назва: Mad Max
Жанр: Action
Розробник: Avalanche Studios
Видавець: Warner Bros. Interactive Entertainment
Дата виходу: 1 вересня 2015
Платформа: РС / PS4 / Xbox One

З перших же хвилин в Mad Max гравця занурюють у справжній світ божевілля та жорстокості – рівно такий, яким він став у фільмах Джорджа Міллера (особливо в останньому). Головний герой – власне, той самий Шалений Макс – у черговий раз натикається на банду гопників, які десятками розсікають по пустелі. Упоратися з ними, звісно ж, не проблема, але їм на підмогу прибуває гопник побільше – той, який тримає в страху останні населені пункти, які залишилися в навколишній пустелі.

У ході вступного ролика ми спостерігаємо чудово поставлений бойовик, у якому одні автомобілі, перескакуючи через інші, врізаються в треті, водії шпурляються тими самими списами з фільму із гранатами замість наконечника, а Макс відстрілюється з обріза. В якийсь момент бій автомобільний переходить у кулачний бій з головним гопником. Для Макса він закінчується вкрай невдало: його залишають гнити (скоріше – тушитися) у пустелі, а його єдину цінність і опору в цьому житті – автомобіль – забирають.

Але по ходу справи з'ясовується, що надія на виживання (а головне – на помсту) ще не загублена: посередині безжиттєвої пустелі Макс зустрічає горбаня Бляхаря – унікальну людину, яка поклоняється двигуну внутрішнього згоряння та бачить у нашому герої Святого. Горбань виявляється ще й досить умілим механіком, а ціль життя в нього – будівництво автомобіля, кращого за який немає на білому світі. Для цього йому потрібна допомога, а Макс – ідеальна кандидатура.

Діставшись до гаража, щоправда, ніяким ультимативним транспортним засобом і не пахне. «Шедевром» (або в оригіналі Magnum Opus, що з латині перекладається як «великий витвір») горбань називає раму від автомобіля з мотором, колесами та величезним нереалізованим потенціалом. Макс цей потенціал зауважує й вступає в досить незвичний союз із горбанем, щоб побудувати із цієї купи металобрухту той самий «Шедевр».

У гри Mad Max досить довга історія: вперше її показали ще на виставці E3 у Лос-Анджелесі, кілька разів демонстрували на інших виставках, але незабаром проект якось стих. Другий подих у нього відкрився напередодні виходу фільму Джорджа Міллера «Шалений Макс: Дорога люті». Тоді гра змінила концепцію й стала усе більше бути схожою на духовне продовження кінострічки.

Такою вона, власне, і вийшла: велика, голосна, вкрай захоплива і до божевілля атмосферна. Майже відразу гравець потрапляє у величезну, неосяжну пустелю, виконану в жовто-коричневих тонах. Навколо – пісок, дюни, скелі та залишки цивілізації у вигляді розбитих доріг, будівель, проржавілих суховантажів і покрученої автомобільної техніки.

Розмір ігрової карти буквально нескінченний – розробники не стали обмежувати свободу пересування гравця невидимими стінами та скелями, так що в будь-яку сторону можна їхати довго настільки, наскільки вистачить бензину в автомобілі. Саме ж місце дії гри не так велике, але розвернутися однаково є де.

Гра майже цитує кіноджерело у всьому, а головне – у характері головного героя й описі атмосфери навколишньої дійсності. Унікальний світ, описаний в чотирьох фільмах, повністю перейшов у гру: це незвичне поєднання людського неуцтва, марновірств і релігійного відношення до автомобіля і його запчастин, з деякими досягненнями науково-технічного прогресу.

До певної міри гра й розширює показане у фільмі: пояснює, звідки береться бензин для автомобілів, чим живуть і харчуються звичайні мешканці пустищ і так далі.

Особливо вдало, на наш погляд, з фільму перенесений герой: він дійсно виправдовує слово «шалений» поряд із іменем. У нього немає цілей в житті, він живе теперішнім моментом і з особливою люттю розправляється зі своїми ворогами. Головний гопник, який посмів забрати його машину, а з нею й усе його життя, став ворогом Макса номер один, і він ні перед чим не зупиниться.

Незважаючи на те, що в Mad Max присутня повна свобода переміщення, відкритий світ і в цілому гра дуже схожа на недавній Middle-Earth: Shadow of Mordor або серію Batman Arkham, різноманітність занять у ній украй мала. Навколо не відновлюваний зусиллями орків Мордор, і не обложений Готем, а постапокаліптична пустеля з рідкими вкрапленнями поселень.

І такий розклад пригнічує спочатку, рівно до того моменту, як розумієш, що Максу нецікаво скитатися по відкритому світу, виконуючи випадкові завдання випадкових незнайомців. Його ціль – побудувати разом з горбанем кращий автомобіль на Землі й помститися тому виродку, який забрав у нього його найціннішу річ.

Варто розкусити цю мотивацію, до кінця нею перейнятися, як гра дійсно розцвітає. Відволікатися починаєте тільки тоді, коли потрібно зібрати нову порцію металобрухту – місцевої валюти, необхідної для поліпшення автомобіля та головного героя.

Робиться це в так званих місцях наживи, роль яких відіграють як маленькі табори збожеволілих аборигенів на узбіччі доріг, так і величезні фортеці. У цьому випадку Максу доводиться вибиратися з кабіни автомобіля, закочувати рукава та вплутуватися в мордобій.

Різноманітність супротивників велика, до кожного є свій підхід, але в цілому їхні типи збігаються з гадами із все тих же Shadow of Mordor і Batman Arkham. Бойова система також звідти: на одну клавішу удар, на іншу – контрудар. Просто, зрозуміло, а головне – видовищно.