Рецензія на гру Hotline Miami 2: Wrong Number

Назва: Hotline Miami 2: Wrong Number
Жанр: Action
Розробник: Dennation Gmes
Видавець: Devolver Digital
Дата виходу: 10 березня 2015
Платформа: РС / PS3 / PS4 / PS Vita

Hotline Miami, яка вийшла два роки тому, стала свого роду феноменом. З одного боку, це погляд у минуле, з його простою графікою, схематичним рисуванням та іншими рисами, властивими епосі слабких оброблювальних потужностей, а з іншого – надзвичайно стильна, цікава та до злості захоплива гра.

Виглядала вона вкрай просто: люди, меблі, автомобілі, предмети побуту – усе зображено дуже схематично, як в іграх приставки Sega – уже не пікселі, але усе ще дуже умовно.

Ігровий процес будувався навколо двох героїв і дивної організації, яка посилає їх зачищати одну будівлю за іншою від російської мафії. Кожний рівень являв собою такий смертельний карнавал: ворогів багато; герой помирає від одного удару або пострілу; діяти треба стрімко, але з розумом.

Ще однією відмітною рисою гри була ідеально підібрана електронна музика, яка якнайкраще підходила для методичного та навіть ритмічного знищення десятків мафіозі. Усе це виглядало гранично просто, а дії розгорталися дуже динамічно – рівні були побудовані так, щоб не давати гравцю і секунди спокою, змушуючи при цьому ретельно продумувати кожний хід, оскільки один невірний учинок зводив усі досягнення нанівець.

Простота ігрового дизайну в сукупності зі складною ігровою механікою робили гру надзвичайно цікавою та захопливою: під ритмічну музику ми влітаємо в приміщення, вирубуємо одного ворога, другого, підбираємо дробовик, стріляємо в третього, ухиляємося від четвертого – краса…

Природно, після проходження гри хотілося добавки. І ось, через два роки, вийшла Hotline Miami 2: Wrong Number. На жаль, це не зовсім те, чого б нам хотілося.

Дуже явне прагнення розробників перевершити першу частину у всьому: збільшити рівні; додати ще більше ворогів; впровадити ще більше зброї; навіть пісень у саундтреку значно збільшилося; кількість головних героїв із двох виросла до дев'яти, а сюжет став нав'язливим настільки, наскільки в першій частині він був непомітний.

Зі схеми, яка робила першу частину геніальною грою, зникло головне – простота. Візьмімо хоча б сюжет. Більшість фактів про персонажів нам доводилося добувати самостійно: звертати увагу на дрібні деталі, які удосталь розкидані розробниками по рівнях; читати газетні вирізки; вирішувати загадки та домислювати. Усе це було десь на тлі й зовсім необов'язковим для одержання задоволення від гри: зрештою, головним завданням було кришити ворогів під бадьору музику. Проте допитливий гравець міг одержати всю інформацію, яку хотів, включивши уяву й уважно вдивляючись у деталі. А сюжет там був доволі інтригуючий: змови, таємні організації та психічні розлади – масштаб виконаної роботи приємно вражав.

В Hotline Miami 2: Wrong Number залишилася лише частина цього: робота над деталями пророблена така ж скрупульозна, але от фантазії розгулятися вже ніде. Кожне завдання тепер починається з досить тривалого ролика, у якому щоразу вводять все нових і нових діючих осіб. Оповідання рване й постійне стрибає від однієї події до іншої. Так, персонажів аж дев'ять – їх просто фізично важко запам'ятати. Самі події також вкрай дивні: у них важко вникнути й зрозуміти їхнє значення. Ближче до середини гри все частіше починаєш пропускати катсцени одну за іншою, оскільки ніяк не виходить простежити за ниткою сюжету.

Втім, у такій кількості персонажів є своя перевага: різноманітність в ігровому процесі. У кожного з них свої особливості та спеціальні можливості, що значною мірою впливає на стиль гри. Особливо цікаво, на наш погляд, грати за журналіста – він не вбиває своїх суперників, а лише відправляє в глибокий нокаут, оскільки використовувати вогнепальну зброю не може. Рівні з ним найбільш складні й цікаві для проходження.

Сама ігрова механіка не перетерпіла фундаментальних змін: все той же вид зверху і купа ворогів. До старих видів зброї додалося багато нових, кожна з яких має власну характеристику. У дубин довгий замах, але висока дальність атаки; ніж б'є дуже швидко – і так далі. З вогнепальною зброєю всі зрозуміло: автомати стріляють чергами, дробовики можуть вбити кількох відразу, але вимагають перезарядки.

А от структура рівнів змінилася в гірший бік: вони стали більшими; з'явилося багато відкритих просторів і на них значно зменшалася кількість тактичних можливостей, а роль рукопашного бою в кілька разів скоротилася. З перших же рівнів вороги до зубів озброєні автоматами, дробовиками та пістолетами. Вони моментально реагують на вашу появу. Оскільки гравець помирає від одного-двох пострілів, то доводиться якось маневрувати. Якщо є вогнестріл, то все стає просто: вибіг, вистрілив, утік. В іншому ж випадку доводиться виманювати ворога та ховатися, очікуючи його із засідки. І в цілому кожний рівень проходиться за цими двома сценаріями – якось біднувато…

Але не можна сказати, що грати в це не весело. Більша частина того, за що ми полюбили першу частину, на місці: безмежне почуття стилю в розробників; обрана зі смаком і вставлена на потрібне місце музика; кислотні тони кольору оточення; постійна атмосфера якоїсь наркотичної ілюзії. Грати як і раніше неймовірно захоплююче. Hotline Miami 2: Wrong Number не особливо церемониться із гравцем: не дає кілька рівнів на розігрів, як це було в першій частині – відразу кидає в дію. Ігровий процес став менш динамічним, але в той же час він значно ускладнився: варто повернути не туди, натиснути не на ту клавішу і доводиться починати спочатку. І, чорт забери, це працює прекрасно!

Зате гра помітно швидше стомлює. Знову ж: рівні величезні, а виходить, зробивши помилку де-небудь ближче до кінця, починати доведеться спочатку, а початок − це дуже вже далеко. Після десятого, двадцятого, тридцятого перезапуску гри ти розумієш, що тобі просто набридло й відкладаєш проходження на кілька годин. Це, знову ж, згубно позначається на ритмі гри, який і прославив першу частину.

У підсумку варто сказати, що Hotline Miami 2: Wrong Number вийшла досить непоганою грою. Вона все так само здорово виглядає на тлі багатьох ігор сучасності, і в неї як і раніше дуже захоплююче грати, але, як не крути, вона помітно гірша оригіналу. Проте пограти в неї варто обов'язково, у першу чергу – фанатам першої частини, у другу – тим, хто любить, щоб гра кидала виклик, а в-третю – усім любителям добре підібраного саундтрека, адже він дійсно тут незрівнянний.

Системні вимоги

Мінімальні

• ОС: Windows Vista / 7 / 8
• Процесор: Intel Core 2 Duo (2,4 ГГц) або кращий
• Оперативна пам'ять: 1 ГБ
• Відеокарта: сумісна з OpenGL 3.2 із підтримкою мінімум 256 МБ відеопам'яті
• DirectX: 9.0с
• Жорсткий диск: 600 МБ

Рекомендовані:

• ОС: Windows Vista / 7 / 8
• Процесор: Intel Core 2 Duo (2,8 ГГц) або кращий
• Оперативна пам'ять: 2 ГБ
• Відеокарта: сумісна з OpenGL 3.2 із підтримкою мінімум 512 МБ відеопам'яті
• DirectX: 9.0с
• Жорсткий диск: 600 МБ

Автор: Сергій Кривопустов
Переклад: Олесь Пахолок