Рецензія на гру Spec Ops: The Line

Складно собі уявити дорослу і навчену ігровим досвідом людину, яка з зацікавленістю сяде грати в шутер про американський спецназ. Тема стара і затаскана серією Modern Warfare і легіоном її наслідувачів. Однак одноманітні пригоди мускулистих хлопців у камуфляжах чомусь завзято продовжують залишатися в сфері інтересів розробників і геймерської аудиторії.

Назва: Spec Ops: The Line
Жанр: TPS
Розробник: Yager Development
Видавець: 2K Games
Видавець у СНД: 1 C- СофтКлаб
Дата виходу: 29 червня 2012 року
Сайт гри: http://specopstheline.com/

Spec Ops: Thttpine – ще один «реалістичний» шутер з американськими військовими в головній ролі. До честі його можна сказати, що гра до деякої міри іде від старої схеми оповідання «вбий всіх терористів і доберися наприкінці до найгіршого». Сюжет гри, у глибинній своїй суті, повторює «Апокаліпсис сьогодні» і цілком серйозно намагається піднімати складні питання, також про природу насильства і про те, як воно калічить душу, тобто теми, яких жанр просто по своїй природі боїться як вогню і намагається будь-яким чином уникати.

Дубай став жертвою потужного катаклізму: аномальні піщані бури практично знищили процвітаюче місто, перетворивши його в руїни серед пустелі. 33-й батальйон армії США під керівництвом полковника Конрада прибув у регіон з метою забезпечення евакуації місцевого населення і пропав. Через півроку загін «Дельта», що складається з трьох людей – протагоніста гри капітана Уокера, сержанта Луго і лейтенанта Адамса, був відправлений у зруйнований мегаполіс з розвідкою. З'ясування обставин того, що трапилося – наше першорядне завдання.

Сюжет у розробників з студії Yager Development вийшов досить складним і практично до самого кінця незрозуміло, хто ж тут яку роль насправді грає. Сам капітан Уокер досить швидко стає «антигероєм мимоволі», віддаючи своїм соратникам часом досить нелюдські накази. У грі є моменти морального вибору, непростого, незважаючи на те, що на подальшу долю героя вони не вплинуть. Вплинути на неї ми зможемо лише в самому кінці, вибравши один з чотирьох фіналів, і навряд чи в когось вийде дати однозначну оцінку вчинкам героя. Неординарний персонаж вийшов у німецьких розробників.

Інша справа, що нічого безумно захоплюючого в сторілайні немає, а до розв'язки тягне винятково наполегливе бажання скласти разом всі ланки сценарного ланцюжка. Симпатичні скриптові вставки непогано розбавляють зовсім однаковий ігровий процес, що не змінюється протягом 15-ти глав.

Гра, хоч і формально зараховується до забутої в століттях серії Spec Ops, на ділі має з нею досить мало спільного. Перед нами сюжетний шутер з примітивною тактичною складовою і спрощеним у всіх значеннях геймплеєм.

Взагалі, пора, напевно, вводити якусь офіційну назву піджанру шутерів, де вся стрілянина ведеться з укриттів, тому що до звичної механіки «ігор з перехрестям у центрі екрана» це вже не має ніякого відношення. Ну їй-богу, яка вже тут влучність, яка швидкість реакції, якщо рівні посипані бетонними блоками, переверненими меблями, кістяками автомобілів і іншими об'єктами, 99% з яких непробивні, і ховатися за ними, вичікуючи зручний для пострілу момент – найкраща, а, мабуть, і єдина з доступних тактик.

Перестрілки в приміщеннях і на відкритих просторах в Spec Ops: The Line нічим не відрізняються один від одного: панацея при будь-яких умовах – укриття, а перехід у відкриту конфронтацію – майже миттєва смерть. Зате опоненти дуже люблять висуватися через свої вкриття і так і стирчати, очікуючи від гравця влучну кулю в чоло. Який вже тут шутер! Рейковий тир імені Call of Duty, і ніяк інакше.

 

Думаємо, про відсутність аптечок і регенерації здоров'я за декілька секунд можна не згадувати – ви і так догадалися. Дякуємо, що цього разу хоч обійшлися без затримки часу, невидимості і QTE. Зате не встояли перед спокусою вставити декілька епізодів з стріляниною з транспортних засобів, що рухаються, правда в цій грі вони відчуваються як ковток свіжого повітря.

Не варто забувати, що з Уокером майже завжди подорожують ще два бійці, які зовсім самостійно і не менш успішно виконують ту ж роботу, що і капітан. Заважає ворог, який засів за стаціонарним кулеметом? Віддайте наказ однією кнопкою і у нього полетить влучно пущена граната. Хтось з загону поранений? Тою ж кнопкою відправте другого допомогти товаришу. Такі ситуації трапляються, втім, нечасто: соратники, як правило, не гірше вас вміють ховатися за загородженнями і косити ворогів і рідко потребують вказівок.

За винятком пари-трійки моментів, Spec Ops: The Line виявилася дуже простою грою. Ускладнюють її лише два моменти – рідкі чекпоїнти і постійна недостатність боєприпасів. Зрозуміти логіку розміщення пунктів збереження важко, то «сейв» спрацьовує по декілька разів у місцях, де немає ворогів, то доводиться долати не одну групу опонентів чекаючи контрольного пункту.

Що стосується патронів, то стріляти ними дуже швидко, до того ж у кожному з більш ніж трьох десятків стволів, доступних у грі, чомусь використовується свій тип боєприпасів. Це приводить до того, що часом доводиться бігати під шквальним вогнем, збираючи зброю з тіл повалених ворогів, і дострілювати з нього залишки куль, а потім міняти на інше, або прямо в бою шукати ящики з боєприпасами.

Недостатність патронів часом створюється штучним шляхом. Ось ви успішно перебили дюжину супротивників, досягнувши тим самим контрольного пункту, зібрали з повалених жменьку патронів і готові до нового бою. Тут вас ненароком вбиває наступна хвиля грабіжників, ви перезавантажуєтеся з останнього чекпоїнта і ... бачите, що немає тіл і трофеїв. Магазин майже спорожнів після попередньої запеклої битви, а поповнити його взагалі нема чим. Не сказати, щоб такі ситуації траплялися часто, але сам факт їх наявності в кожному разі є прикрою недоробкою.

У ролі родзинки Spec Ops: The Line виступає динамічний пісок. Висаджена на землі граната на якийсь час створює піщану хмару, що приховує вас від ворогів і дає можливість відпочити. А в деяких місцях є можливість зруйнувати утримуючу пісок перешкоду і засипати опонентів, заощадивши дорогоцінні патрони. На жаль, таких моментів дуже мало: пустеля в основному так і залишається гарною декорацією.

Хоча і краса тут досить спірна. У грі багато «блюра», який звичайно додається туди, де потрібно сховати недоліки зображення. Вид на зруйнований Дубай захоплює, моделі солдатів від голови до ніг деталізовані, але рівні досить бідні з погляду кількості об'єктів на них, та і якість промальовування цих об'єктів засмучує.

Зато до саундтреку ніяких претензій в нас немає. Він складається з композицій таких «монстрів» музичного світу, як Alice In Chains, Deep Purple, Jimi Hendrix, Mogwai, Bjork і інших. Мелодії відмінно вписуються в ритм гри, дуже приємно слухаються і заслуговують бути частиною колекції будь-якого цінителя гарної музики. Втім, тут перелічені вище імена говорять самі за себе.

На жаль, крім сюжету, що інтригує, і гарного OST Spec Ops: The Line похвастатися більше нема чим. Це зовсім пересічний шутер на два вечори, і навіть мультиплеєр з ігровими режимами не змусить продовжити час спілкування з ним надовго. Гра, що не викликає ніяких емоцій та забувається рівно тоді, коли ви натискаєте кнопку «вихід». Пройдіть краще ще раз Max Payne 3.

Мінімальні системні вимоги:

• Процесор: Intel Core 2 Duo 2 Ггц, AMD Athlon 64 X2 2 ГГц
• Відеокарта: NVIDIA GeForce 8600 GT, AMD ATI Radeon HD 2600
• Оперативна пам'ять: 2 ГБ
• Вільне місце на жорсткому диску: 6 ГБ
• Інтернет-з'єднання.

Рекомендовані системні вимоги:

• Процесор: Intel Core 2 Quad 2,4 Ггц, AMD Athlon Phenom X4 2,4 Ггц
• Відеокарта: NVIDIA GeForce 9800 GTX, AMD ATI Radeon HD 4850
• Оперативна пам'ять: 3 ГБ
• Вільне місце на жорсткому диску: 10 ГБ
• Інтернет-з'єднання.

 

Графіка: 6,5	Присутні кругом розмиті картинки не приховують загальну бідність антуражу з погляду деталізації. Інтер'єр деяких приміщень непоганий, але тільки за рахунок приємної колірної гами. Водночас, маємо ретельно промальованих героїв і привабливі пейзажі зруйнованого міста.
Звук: 8	Саундтрек у виконанні іменитих рок-музикантів залишає винятково приємні враження. А ось зі звуками все не так добре: голоси часом звучать занадто тихо, вибухам і збройовим пострілам не вистачає «соковитості».
Подача матеріалу: 8	Гарний сюжет у шутері – вже перемога. Над роликами працювали на славу, персонажі проявляють характер, а головний герой вийшов дуже неоднозначним.
Геймплей: 5	Коли 95% ігрового часу доводиться сидіти в укритті і методично стріляють по мішеням, ліниво перебігаючи, то хочеться, щоб цей цирк закінчився скоріше. Тактична складова рудиментарна, а темп гри збивається дуже довгими завантаженнями у випадку загибелі.
Оцінка: 6,5/10	Високобюджетний проходняк з непоганим сюжетом і єдиною інноваційною ідеєю: використанням властивостей піску як підмоги в перестрілках. Шанувальникам сучасних «реалістичних» бойовиків аля Call of Duty - рекомендоване до вживання, іншим – тільки якщо вам цю гру подарували. А саундтрек можна придбати окремо.

Автор: Lazybone
Переклад: Анна Смірнова